Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ останні місяці свого життя, згадуючи, як він квапився до Олесі на побачення, як божеволів від неї, дурень Лесько нарешті второпав, що власними ж руками зруйнував дароване Богом щастя. «Моя зіронька-доля, яку мені сам Господь під ноги кинув!» – гірко думав він, згадуючи знайомство з Олесею.

      Але що робити тепер, коли сам відштовхнув кохану? Поміркувавши, Лесь дійшов висновку, що треба миритися, і вже зібрався повернутися в Черкаси, проте життя продиктувало свої умови.

      До Ніжина дійшли страшні новини. Окрім фактичного оголошення Московією війни Україні, ніжинці дізналися, що військо гетьмана разом з татарами штурмувало Кам’яне[4], але невдало. Облога затягнулася, через що татари почали скоювати наїзди на найближчі до Кам’яного українські землі та брати людей у полон. Це викликало ремствування козацтва, і тому Виговський змушений був відступити назад, в Україну.

      А наприкінці вересня Данило Виговський, брат гетьмана, знову зазнав поразки від воєводи Шереметєва, навіть отримавши від гетьмана підкріплення. А сам воєвода завзято розсилав по Україні «Увещевательные статьи», у яких вів брехливу пропаганду, наголошуючи, що «з давніх літ Москва й Київ під єдиною державою великоруських монархів», а отже, українці вже на цій підставі мусять схилитися перед царем Олексієм, плюнувши на власну свободу. А ще Шереметєв підло тиснув на людську жадібність: у своїх прокламаціях звинувачував Виговського, що той навмисно козакам жалування не платить, як то було передбачено Переяславською угодою 1654 року. Навряд чи москаль не розумів, що, враховуючи кількість козаків, ніяких статків жодної держави не вистачить на це жалування. Але його підлість падала в благодатний ґрунт, збільшуючи ненависть черні до заможних товаришів і старшин.

      Ще люди розповідали, що Полтава знову повстала проти гетьмана. На початку жовтня туди явився охтирський воєвода Телєгін, видав козакам грошове жалування від царя та привів їх до присяги. А ще намагався схопити вірного Виговському полковника Фелона Гаркушу, але, на щастя, той встиг утекти.

      Проте не стільки буремна Полтава була страшною. Жахливішою була звістка, що воєвода Ромодановський, військо якого разом з гультяями покійного Барабаша влітку розорило прикордонні містечка України, веде нове двадцятитисячне військо. І найогидніше те, що до нього долучилися харківські, охтирські та сумські козаки, які були українцями, проте корилися царю, мов жалюгідні раби.

      І саме ці слобідські козаки захопили Миргород, безсовісно пограбувавши всіх його жителів. І ледь Ромодановський вступив у Миргород, як вороже налаштоване до Виговського козацтво принесло присягу на вірність кацапському царю. Юди!

      До того ж усі поплічники покійних Пушкаря та Барабаша, яким навесні пощастило втекти від помсти гетьмана, приєдналися до карального війська Ромодановського. У Миргороді воєвода настановив полковником Степана Довгаля, якому вдалося втекти з-під арешту, а в Полтаві – СКАЧАТЬ