Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

      – Вітл. Але для чого…

      – Сподіваюся, ви пробачите мені цей зухвалий початок розмови, міс Вітл. Ви, мабуть, зовсім не очікували такого.

      Позаду жінки Айріс бачить стурбоване обличчя одного з чоловіків, які вчора підглядали за нею крізь вікно. Вона сердито на нього зиркає. На ньому досі нема капелюха.

      – Знову ви, – говорить вона. Ранкова суперечка так озлобила її, що вже несила стримувати власне роздратування.

      – Ох, – мовить Клариса, косо позираючи на чоловіка, – наскільки я розумію, ви ще не знайомі?

      – Знайомі? О ні. Вам слід навчитися не витріщатися на продавчинь крізь вітрини.

      Він безпардонно пирскає сміхом.

      – Це не смішно, – каже Айріс, вкриваючись рум’янцем. – Я жінка, а не експонат.

      – Цей чоловік – мій брат, – повідомляє панянка і порухом руки велить парубкові мовчати, коли той хоче вставити свої п’ять копійок.

      – Ваш брат? – перепитує вона. Чоловік схожий на якогось лахмітника у своїх куценьких штанах і вимазаній білою фарбою сорочці. Синій жакет уже тріщить по швах. Сама ідея того, що він може бути якось пов’язаним із цією елегантною панянкою в шовковій сукні, просто сміхотворна.

      – Я буду першою, хто визнає, що його кравецькі вподобання відрізняються від моїх, – пояснює Клариса, а коли якийсь перехожий штовхає Айріс ліктем, додає: – Чи не могли б ми поговорити у якомусь більш відповідному місці? Цей гул коней – просто мерзенний.

      Вона затягує Айріс до симпатичної цукерні із купольною стелею, білосніжними напрасованими скатертинами та сяючими срібними сервізами. Айріс геть забуває про кошик у руці. Перебирає у голові всі причини такого учтивого ставлення, проте жодна не тішить. Чим вона заслужила на таке розкошування? Її давній чепчик-капор має безнадійно старомодний вигляд порівняно із невеличким капелюшком міс Фрост, але вона намагається не звертати уваги на глузливу посмішку швейцара. Здається, жінку це не особливо обходить: вона клацає пальцями і замовляє таріль бутербродів з чаєм.

      – І цього разу не поскупіться на огірок. А ще я вмію розрізнити розбавлені вершки на смак.

      Лише тоді Айріс усвідомлює, що насправді перед нею хазяйка борделю та сутенер, послані прочісувати вулиці у пошуку наївних дівчаток, яких би легко було обвести довкола пальця.

      – Мені вже пора, – випалює вона, збираючись іти. – Я не якась неотесана гуска. Тепер мені все зрозуміло. Гарного вам дня…

      – Заждіть! Будь ласка, – хапається жінка. – Мій брат – художник.

      – Художник? – повторює Айріс.

      – Луї Фрост.

      Він із надією підносить погляд. Айріс заперечно хитає головою.

      – Що ж, тоді… можливо… він належить до братства, спілки художників. БПР. Братство Прерафаелітів? Голман Гант, Джон Мілле, Ґабрієль Росетті? – Клариса підвищує голос із таким же очікуванням.

      – Я не… ніколи не чула про них.

      – Он як. Проте ще почуєте, і зовсім скоро, – вона подається СКАЧАТЬ