Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

      Мегалозавр, мегалозавр, мегалозавр.

      Униз по просторому бульварі Стренд, повз вервечку поквапливих клерків, і до глухого провулка завширшки з плечі. Він затамовує подих, бо смердить тут немилосердно, і підтюпцем дріботить до крамниці Сайласа. Біля дверей висить невеличкий знак із проханням стукати і дзвонити, тож малий смикає за дзвінок та гупає в двері. Надворі уже темінь така, що хоч в око стрель, у вікнах жодної тобі свічечки, ніяких тобі обірванців на вулиці. Десь нявчить кіт, дряпаючи стіну.

      – Що там? – питає Сайлас. Вигляд у нього ще виснаженіший, аніж зазвичай, погляд десь безупинно блукає. Він зиркає то на Альбі, то на провулок, то знову на малого. Метушливо перебирає волосся.

      – У мене тут справдешня коштовність, – починає Альбі, хоча знає, що в мішку аж ніяк не найкраща його здобич. – Чи, точніше, у мене був діамант, та довелося змарнувати його, пожбуривши в собацюру, що гнався за мною.

      – І що то було?

      Альбі почухує потилицю.

      – Якщо я нічого не плутаю, то це був мегалозавр, просто ще маленький, але, гадаю, шо тепер вам доведеться обійтися без нього, – стенає він плечима, але здається, що Сайлас не особливо-то його й слухав. – Проте заждіть, зара побачите, що я маю, пане…

      Він зупиняється, бо переживає, чи не понехтують його собакою – Сайласова увага вже й так розсіяна. Однак він обіруч хапає собаку, витягує з мішка і дивиться благальним поглядом. Зуби кольору слонової кістки коштують чотири гінеї 16, а в нього наразі лише дванадцять шилінгів. З такою швидкістю він доробиться до повного рота зубів десь у тридцять з лишком.

      Сайлас мовчить. Здається, він дивиться крізь хлопця. Альбі провадить далі, правда, уже не таким мелодійним голоском, а млявим бубонінням.

      – Пане, перед вами щонайсвіжіший екземпляр, тільки помер, навіть не встиг засмердітися. Самі подумайте, який у нього скелет – як вилитий, пане. Зі шкіри можна пошити рукавички, а хутро пустити на оздоблення. А кістки! Можете їх обточити, зробити з них свищики, чи гребінці, чи ще якусь всячину… Або іннова-ціяльні ключі із собачої кістки, чи…

      – Та дівчина, – відрубує Сайлас, відштовхуючи руку Альбі.

      Собака гупає на землю, і Альбі його підбирає. Несвідомо погладжує його по голові.

      – Яка ще дівчина?

      – Ти знаєш, – він торкається своєї ключиці, й Альбі намагається зобразити на своєму обличчі цілковите спантеличення, хоча одразу ж усе розуміє.

      – І гадки не маю, про кого ви, пане.

      – Та, що працює в пані Солтер. Айріс.

      Альбі морщить носа й буцімто його почухує.

      – Не пригадую нікого з таким іменем, пане. Нє-а.

      – Павільйон Великої виставки. Заради всього святого, ти нас там знайомив.

      – Ні-ні, ви, мабуть, собі щось вигадали, – наполягає хлопчак, сподіваючись, що зможе обвести СКАЧАТЬ