Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

      – Справді? Хочете замовити ще якусь тваринку?

      Луї заперечно махає рукою.

      – Ні. Не хотів би я про це казати, але річ у тім, що опудало голубки, яке ви мені продали…

      – Так? – питає Сайлас. Він думає про ту малу шельму, що нападала на продавчинь настурції, про те, як довершено він розставив її віялоподібні крила. Одна з найкращих його робіт, досконале свідчення його майстерності.

      Луї зітхає.

      – Що ж, я боюся, що… Ну, вона зіпсувалася.

      – Перепрошую? – насилу видає Сайлас.

      – Зогнила. Я десь тиждень був в Единбурзі, а коли повернувся додому, то по цілому будинку літали трупні мухи, – він здригається, яскраво жестикулює. – Вона, ох… вона вся кишіла личинками. Мене ледь не знудило, щойно я переступив поріг. Господи, Джоні, пам’ятаєш той сморід?

      – Я ще на вулиці Ґовер міг його вчути.

      – Ви впевнені, що це саме від пташки? – перепитує Сайлас, хапаючись за край столу. В животі похололо. – Я переконаний, що правильно її висушив.

      – Він переконаний?! – репетує Росетті. – Він переконаний! Та що ж іще це могло бути? Може, то на пензликах грибок завівся? Та вам пощастило, що подібне сталося з Луї, а не зі мною. Бо у мене, знаєте, геть не такий миролюбний характер…

      – Росетті, прошу, – говорить Луї, спиняючи його руку, і лагідним тоном провадить далі: – Мені страшенно не хочеться це говорити, направду, проте… Просто цей інцидент усе ускладнив. Моя натурниця, моя королева, вона просто кулею вилетіла звідти – сказала, що не бажає перебувати в цьому прогнилому, смердючому будинку, – що доволі несвоєчасно на цьому етапі роботи над картиною…

      Сайлас стискає келих міцніше.

      – Мені дуже шкода, – проказує він. – Не можу навіть збагнути, чому так сталося. Я, звісно ж, відшкодую вам втрати.

      Луї відмахується від цієї ідеї порухом руки, і від цієї великодушності Сайлас почувається ще жалюгідніше. Невже він недбало висушив птаху, занадто зайнятий роботою над іншим екземпляром – здається, то був кажан, чи не так? Він віддасть Луї цього кажана, щоб хоч якось залагодити провину. Або таки наполягатиме на грошовому відшкодуванні. Зробити це – його обов’язок, і він навіть не труситиметься над втраченими коштами, хоча він уже про це думає і скрушно потирає чоло. У майбутньому вони віддячать йому новими замовленнями, а на оренду вистачить того, що вдалося заощадити…

      – Тож тепер завдяки зогнилій голубці ви вскочили у халепу, – каже Росетті, відвертаючись від Сайласа і промовляючи свої слова так голосно, що навіть Блубел насуплюється. Сайлас витріщається на свій кухоль, боячись наткнутися на презирливий вираз обличчя інших відвідувачів. Він справжнісінький невдаха, і Росетті байдуже, хто це почує.

      – Я б не сказав, що аж у халепу… – починає було Луї.

      – Ота твоя горлиця – просто хробачлива катастрофа, пожбурена кудись у товщу стічних вод Темзи.

      – Я майже завершив її малювати…

      – А СКАЧАТЬ