Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ задирає підборіддя.

      – Мені шкода, що ви вважаєте моє бажання навчитися малювати таким кумедним…

      Його обличчя серйознішає.

      – Пробачте мою зухвалість. Ваше прохання було неочікуваним, хоча, гадаю, міс Сіддал, одна з наших натурниць, також малює. Гаразд. Шилінг за годину позування і ще година занять живописом на тиждень.

      – Але я хочу вчитися як слід, а не просто для забави.

      Він знову сміється.

      – Яка ділова панянка. Хай буде так. Щоденні заняття на півгодини. І зможете користуватися моїми фарбами, коли не позуватимете.

      Помітивши її підозріливий погляд, додає:

      – Міс Вітл, прошу вас, погоджуйтеся.

      Айріс прикушує губу. Вона знову всідається за стіл. Їй хочеться цього понад усе на світі, однак вона ще не надто добре знайома з паном Фростом і Кларисою. Усе життя їй розповідали байки про наївних дівчаток, що повірили у принадні обіцянки, яким ніколи не судилося справдитися. Її попереджали про всі ті небезпеки, що чигають на неї, наче хижий вовк: швачки, яким пропонують щедру платню за роботу в якихось сумнівних закладах, служниці, яких наймають сумнозвісні розпусники, а потім витворяють із ними всілякі жахіття… Але ж навчання, живопис, втеча – якщо все це правда…

      Клариса поплескує її по руці.

      – Послухайте. Мій брат буває надто сповненим ентузіазму. Як цуцик. Чому б вам спершу не відвідати майстерню, просто подивитися на неї? Переконана, що там ви не виявите жодної непристойності. А тоді уже зможете прийняти рішення.

      Айріс не квапиться із відповіддю, поправляє свій капелюшок. Тремтливими руками підіймає кошик.

      – Коли мені можна прийти?

      Частина друга

      О Ліззі, невже заборонений плід

      Ради мене тобі довелось скуштувати?

      І світло своє ти маєш тепер заховати,

      Й життя молоде змарнувати услід,

      Погубить, як і я,

      Зруйнувать, як і я,

      Гоблінам на поталу віддатись – така доля твоя? 14

Крістіна Росетті. Ярмарок гоблінів. 1859

      Зривайте троянди, допоки є час,

      Бо він невблаганно збігає.

      Квітка, що нині сміється для вас,

      Назавтра уже помирає 15.

Роберт Геррік. До дів, щоб пам’ятали про плин часу. 1648

      Мегалозавр

      Альбі на вантажному судні, що перевозить чай. Корабель хитається і скрипить на вітрі, а вітрила тріпотять, наче серце. Каюти замкнені, гамаки вивернуті. Він стоїть поруч із сестрою, тримаючи її за руку, а в роті у нього – новісінькі зуби. Якщо заплющити очі, то можна відчути, як різкий вітер і морська вода обпікають щоки, а ще промчати від носа корабля аж до корми, вигукуючи ті слова, що він їх колись навчився у якогось моряка: «Взяти вітрила на гітови! Бізань проти вітру! Поворот оверштаг! Стерно під вітер!» Довкола нього вирує неосяжний небокрай, синя смуга моря перетікає у захмарену височінь.

      Корабель гуркоче ще навісніше, а сестра стиха скиглить. СКАЧАТЬ