Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

      – Мені шкода, що ви вважаєте моє бажання навчитися малювати таким кумедним…

      Його обличчя серйознішає.

      – Пробачте мою зухвалість. Ваше прохання було неочікуваним, хоча, гадаю, міс Сіддал, одна з наших натурниць, також малює. Гаразд. Шилінг за годину позування і ще година занять живописом на тиждень.

      – Але я хочу вчитися як слід, а не просто для забави.

      Він знову сміється.

      – Яка ділова панянка. Хай буде так. Щоденні заняття на півгодини. І зможете користуватися моїми фарбами, коли не позуватимете.

      Помітивши її підозріливий погляд, додає:

      – Міс Вітл, прошу вас, погоджуйтеся.

      Айріс прикушує губу. Вона знову всідається за стіл. Їй хочеться цього понад усе на світі, однак вона ще не надто добре знайома з паном Фростом і Кларисою. Усе життя їй розповідали байки про наївних дівчаток, що повірили у принадні обіцянки, яким ніколи не судилося справдитися. Її попереджали про всі ті небезпеки, що чигають на неї, наче хижий вовк: швачки, яким пропонують щедру платню за роботу в якихось сумнівних закладах, служниці, яких наймають сумнозвісні розпусники, а потім витворяють із ними всілякі жахіття… Але ж навчання, живопис, втеча – якщо все це правда…

      Клариса поплескує її по руці.

      – Послухайте. Мій брат буває надто сповненим ентузіазму. Як цуцик. Чому б вам спершу не відвідати майстерню, просто подивитися на неї? Переконана, що там ви не виявите жодної непристойності. А тоді уже зможете прийняти рішення.

      Айріс не квапиться із відповіддю, поправляє свій капелюшок. Тремтливими руками підіймає кошик.

      – Коли мені можна прийти?

      Частина друга

      О Ліззі, невже заборонений плід

      Зривайте троянди, допоки є час,

      Мегалозавр

      Альбі на вантажному судні, що перевозить чай. Корабель хитається і скрипить на вітрі, а вітрила тріпотять, наче серце. Каюти замкнені, гамаки вивернуті. Він стоїть поруч із сестрою, тримаючи її за руку, а в роті у нього – новісінькі зуби. Якщо заплющити очі, то можна відчути, як різкий вітер і морська вода обпікають щоки, а ще промчати від носа корабля аж до корми, вигукуючи ті слова, що він їх колись навчився у якогось моряка: «Взяти вітрила на гітови! Бізань проти вітру! Поворот оверштаг! Стерно під вітер!» Довкола нього вирує неосяжний небокрай, синя смуга моря перетікає у захмарену височінь.

      Корабель гуркоче ще навісніше, а сестра стиха скиглить. СКАЧАТЬ