Аутсайдер. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це для телекамер, – відказав Семюелз і показав на Террі пальцем, немов також говорив до суддів і присяжних: – Ваш клієнт замучив і вбив дитину, і якщо його рідні стали невинними жертвами, то він сам у цьому винен.

      – Повірити не можу, – мовив Террі. – Ви навіть не опитали мене перед арештом. Жодного запитання не поставили.

      – Що ти робив після промови, Террі? – спитав Ралф.

      Террі похитав головою – не заперечуючи, а мов би проясняючи думки.

      – Після? Разом з усіма став у чергу. Але завдяки Деббі ми попали десь у кінець. Їй треба було в туалет, і вона хотіла, щоб ми її почекали, а потім уже стали всі разом. Її довго не було. Багато хлопців теж пішли до вбиральні, щойно закінчилися питання й відповіді, але в жінок завжди довше виходить, бо… ну, ви самі знаєте, бо кабінок менше. Ми з Евом і Біллі пішли до газетного кіоску, трохи там побули. Коли Деббі повернулася, черга протягнулась аж у вестибюль.

      – Яка черга? – спитав Семюелз.

      – Ви що, у танку живете, містере Семюелз? Черга по автографи. Усі отримали примірник його нової книжки «Я казав, що зроблю». Вона врахована в ціну квитка. У мене є така одна, з підписом і датою, і я з радістю вам її покажу. Тобто якщо ви вже не винесли її з будинку разом з іншими моїми речами. На той час, коли ми дісталися столу з Кобеном, було вже за п’яту тридцять.

      Якщо так, подумалося Ралфу, то його уявна прогалина в алібі Террі звузилася до вушка голки. Доїхати з Кеп до Флінта за годину теоретично можливо – обмеження швидкості на автомагістралі становить сімдесят миль, і копи рідко звертають увагу на авто, що їдуть зі швидкістю вісімдесят п’ять чи навіть дев’яносто. Але звідки тоді в Террі взявся час на скоєння злочину? Якщо тільки в нього немає спільника-двійника, але як так могло вийти, враховуючи повсюдні відбитки Террі – і на гілці також? Відповідь: ніяк не могло. А ще – навіщо Террі спільник, що так на нього схожий або вдягається як він, або і те, і друге разом? Відповідь: ні до чого.

      – Інші викладачі англійської весь час стояли з тобою в черзі? – спитав Семюелз.

      – Так.

      – Автографи роздавали в тій самій великій залі?

      – Так. Здається, її називають бальною залою.

      – А що ви робили, коли отримали свої автографи?

      – Пішли їсти разом із вчителями з міста Броукен-Арроу, яких зустріли, стоячи в черзі.

      – І де ви їли?

      – У закладі під назвою «Вогнище». Це стейк-хауз за три квартали від готелю. Прийшли туди десь о шостій, випили трохи перед їжею, замовили десерт. Гарно час провели, – сказав Террі мало не тужливо. – Здається, усього нас було дев’ятеро. Потім разом пішки повернулись до готелю, там потрапили на вечірню дискусію, де обговорювали складні питання в таких книжках, як «Убити пересмішника» і «Бойня номер п’ять». Ев і Деббі пішли ще до завершення, а ми з Біллі лишилися до кінця.

      – І коли це було? – спитав Ралф.

      – О пів на десяту СКАЧАТЬ