значення, яке воно може мати для нас і яке ми (при всій ясності щодо його людського походження) все ж відчуваємо в цілковитій протилежності до всілякого простого настрою і суб’єктивного погляду. Вартість речей – як етична, так і евдемоністична, як релігійна, так і естетична – ширяє над ними мов платонівські ідеї над світом: посутньо чуже і властиво недоторканне царство, кероване згідно з власними внутрішніми нормами, однак воно ж надає свого вигляду і своїх барв тому іншому царству. Економічна ж вартість постає у виведенні з тих первинних, безпосередньо відчутих вартостей, зважуючи один з одним їхні предмети в тій мірі, в якій вони підлягають вимінюванню. А в цій сфері – байдуже, як вона конституйована – економічна вартість запосідає таку саму своєрідну позицію до одиничних об’єктів, яка притаманна вартості взагалі: це є якийсь світ для себе, що членує і ранжирує конкретність об’єктів згідно з власними, не закладеними в самих об’єктах нормами; впорядковані і розгалужені за своїми економічними вартостями речі утворюють цілком інший космос, ніж це робить їхня природно-законна, безпосередня реальність. Якби гроші справді були нічим іншим, як вираженням для вартості речей поза ним, то вони відносилися б до останніх так само, як ідея, яку Платон уявляє також субстанційно, як метафізичну сутність, відноситься до емпіричної дійсності. Рухи грошей: зрівноваження, накопичення, відтікання – безпосередньо репрезентували б вартісне співвідношення речей. Світ вартостей, що ширяє над дійсним світом, на позір незв’язно, а проте безумовно пануючи над ним, знайшов у грошах «чисту форму» своєї репрезентації. І так само, як дійсність, із спостереження і сублімації якої перетворилися в життя ідеї, стає в тлумаченні Платона згодом самим лише відображенням цих останніх, так і господарські відносини, градації і флуктуації конкретних речей виявляються дериватом їх власного деривату, себто представниками і тінями того значення, яке притаманне їх грошовим еквівалентам. Жоден інший рід вартостей під цим кутом зору не знаходиться у сприятливішому становищі, ніж це роблять економічні вартості. Якщо релігійна вартість утілюється в священиках і церкві, етично-соціальна вартість – в управлінцях і помітних інституціях державної влади, пізнавальна вартість – у нормах логіки, то жодна з них відокремлено не перебуває над конкретними вартісними предметами чи процесами, жодна більше не є суто абстрактним носієм вартості й нічим іншим, навряд чи в якій-небудь вартості настільки точно відображається сукупність розглядуваної сфери вартості [Wertprovinz].
Цей характер чистого символу економічних вартостей становить той ідеал, до якого поривається розвиток грошей, ніколи не досягаючи його вповні. Він початково перебуває (цього слід безумовно дотримуватися) в одному ряду з усіма іншими об’єктами вартості і його конкретна субстанційна вартість зважується порівняно з цими об’єктами. Зі збільшенням потреби у засобах обміну і у масштабах вартості він дедалі
СКАЧАТЬ
