в тому, що воно підносить нас над безпосередністю ставлення до нас самих і до світу, а його вартість пов’язана з тим, що це ставлення ми залишили позаду себе, що воно впливає як щось, що більше не присутнє. І коли кажуть, мовляв, це є відлунням того автохтонного почуття, тієї найбільш початкової схвильованості душі – відлунням, яким живе привабливість твору мистецтва, то тим самим якраз і визнається, що його специфічне полягає не в тому, що спільне для безпосередньої й естетичної форми почуттєвого змісту, а в тому новому тоні, якого дістає остання форма тією мірою, якою вже відзвучала перша. І, нарешті, найвирішальніший і найзагальніший випадок цього типу, на якого мало зважають в силу того, що він глибоко включений у наші фундаментальні оцінки. А саме, мені видається, ніби величезне число життєвих змістів, привабливістю яких ми насолоджуємося, рівнем цієї привабливості завдячує тій обставині, що заради них ми залишаємо невичерпаними незліченні шанси інших насолод і того, що виявляє себе нам. Не лише в проходженні-повз-одне-одного людей, в їх розходженні після короткого контакту, ба в цілковитій чужості щодо незліченної кількості людей, котрим ми і котрі нам могли б дати щось найвище – не лише в цьому самому по собі полягає королівське марнотратство, розкута величність існування, а потойбіч цієї власної вартості не-насолодження від нього випромінюється якась нова, збільшена, сконцентрована привабливість на те, чим ми зараз дійсно володіємо. Те, що з незліченних можливостей життя на дійсність перетворилася саме ось ця, надає їй переможного тону, тіні непозбавленої, невикористаної повноти життя утворюють її тріумфальний супровід. Навіть те, що дають людям, свою вартість для них часто добуває з того, що залишають у себе, ба рішучо приховують від них. Дружня самовіддача, особливо комусь, хто у чомусь перебуває на нижчому рівні, втрачає для нього свою вартість, якщо вона надто значна, якщо занадто мало залишено для себе. Що більше відчуває обдарований, що ще щось мають для себе, чого йому не дають, то значливим для нього постає те, що йому взагалі не дається, якась частка себе. І так, зрештою, стоять справи у значенні наших учинків і нашої творчості для нас самих. Раптові, обов’язкові вимоги часто навчають нас тому, що ми маємо обдарування і сили для завдань, що досі були найвіддаленішими для нас, маємо енергією, що назавжди залишилася б латентною, якби її не викликала якась випадкова скрута. Це вказує на те, що в кожній людині крім сил, які вона виявляє, ще дрімає невизначена множина інших потенцій, що, зрештою, з кожної людини могло б стати багато чого іншого, ніж фактично стало. А якщо з цих багатьох можливостей життя дозволяє справджуватися лише дуже обмежене число, то воно тим більше виявляється значливішим й коштовнішим, чим виразніше ми відчуваємо, зі скількох можливостей воно являє собою вибір, скільки форм діяльності залишаються нерозвиненими і мусять передавати свою величину сили тим [багатьом можливостям], аби вони досягали розгортання. Жертвуючи так
СКАЧАТЬ
