так само властиве дуже примітивним і наївним станам культури, як і дуже високорозвиненим і складним; і, з погляду на об’єкти, верхобіжний [aufwärtsschreitende] розвиток дедалі більше звільняє нас від символів у сфері пізнання, але в практичних сферах він усе більше приневолює нас. Порівняно з тьмяною символікою мітологічних світоглядів сучасна виявляє геть не порівнянну безпосередність у схопленні об’єктів; натомість екстенсивне й інтенсивне накопичення життєвих обставин тягне за собою те, що ми набагато більше мусимо оперувати з їх узагальненнями, стисненнями і представництвами в символічній формі, ніж це було потрібно в простіших і тісніших стосунках: символіка, що на нижчих рівнях життя так часто становить кружний шлях і марнотрату сил, на вищих рівнях якраз слугує доцільності й заощадженні сил при опануванні речами. Тут, скажімо, можна згадати про техніку дипломатії, і то як у міжнародному, так і в партійно-політичному сенсі. Певним є відношення реальних владних величин, яке вирішує про результат протилежності інтересів. Але ці величини міряються одна з одною якраз уже не безпосередньо, тобто, у фізичній боротьбі, а стають представленими через самі лише уявлення. За репрезентантом будь-якої колективної влади у сконцентрованій потенційній формі стоїть реальна сила його партії, і точно мірою цієї останньої його голос дієвий і його інтерес може досягти здійснення. Він сам є немов символ цієї влади; інтелектуальні рухи між репрезентантами різних владних груп символізують той перебіг, якого набрала б реальна боротьба, і то так, що переможений настільки точно покоряється їх результату, немовби він переміг у ній. Я пригадую, наприклад, перемовини між працівниками і працедавцями задля уникнення загрози страйку. Тут кожна партія зазвичай іде на поступки лишень до того пункту, до якого, згідно з її оцінкою сил, її змушував би страйк, що дійсно вибухає. Ultima ratio[25] уникають через те, що наперед схоплюють його результати в підсумовуючих уявленнях. Якби це представництво і вимір реальних сил завжди було напевно можливе завдяки самим лише уявленням, то взагалі можна було б позбавитися будь-якої боротьби. Та утопічна пропозиція – вирішувати майбутні війни за допомогою шахової партії між полководцями – настільки абсурдна через те, що кінець партії в шахи не дає жодної підстави для того, яким же був би кінець збройної війни, і, отже, не може справді успішно унаочнювати й представляти цього останнього; натомість, скажімо, військові навчання, в яких знайшли б повного символічного вираження все військо, всі шанси, увесь розум командування, за неможливого припущення їх відновлення, звісно, могли б робити зайвою фізичну боротьбу.
Багатство моментів – сил, субстанцій і подій, – з якими має працювати розвинуте життя, підштовхує до концентрації його у всеохопних символах, з якими відтепер рахуються люди; певно, що випливає той самий результат, що мав би місце, якби оперували з усім спектром одиничностей, тож цей результат
СКАЧАТЬ
