величини, бо принципово всі цілі грошей були б досяжні з довільно зменшеною грошовою величиною. Наскільки це може відбуватися в дійсності без перешкод для обігу, показує такий повідомлений факт: кілька століть тому в Росії були такі дрібні срібні монети, що їх узагалі вже не можна було взяти руками зі столу, а їх висипали з гаманця на стіл і відділяли суму, що потрібно було сплатити, після чого обидві сторони злизувати язиком свої частини і випльовували їх назад у гаманець. Можна було б сказати: хоч би яким був абсолютний обсяг грошового запасу, він завжди залишається – допоки виконує службу грошей – однаково «грішми»; видозмінюється лише величина, яку ці знаки або екземпляри репрезентують в іншому відношенні, себто розглядаючи як якийсь матеріал, але їхня величина як грошей внаслідок цього не має змінюватися. Тому те пряме порівняння всіх товарів і всіх грошей узагалі не дає жодного висновку. Непропорційність між сукупністю грошей і сукупністю товарів, у вигляді знаменника тих дробів, що виражають вартість, тримається, радше, на тому факті, що грошовий запас як ціле перебуває в набагато швидшому обороті, ніж товарна вартість [Warenwert] як ціле. Справді, ніхто не дозволить – наскільки він може уникнути цього – спокійно лежати досить істотній сумі грошей, а цього, справді, майже завжди можна уникнути; але жодному торговцеві не відвернутися від того, що значні частини його запасу довго лежатимуть без діла, поки вони не розпродадуться. Ця відмінність темпів обороту стає набагато більшою, якщо врахувати ті об’єкти, які пропонуються не для продажу, але попри те продажні принагідно й для спокусливої пропозиції. Отже, якщо в основу покладати дійсно сплачені ціни за одиничні товари і запитувати про грошову величину, що після цього була б потрібна для закупівлі всього запасу, то, певна річ, зрозуміло, що вона незмірно перевищує фактичний грошовий запас. На підставі цієї точки зору потрібно сказати, що існує набагато менше грошей, ніж товарів, і що дріб між товаром і його ціною зовсім не дорівнює дробові між всіма товарами і всіма грішми, а – як легко випливає з попереднього – значно менший за останнього. А проте нашу засадничну пропорцію можна врятувати двома шляхами. Справді, по-перше, сукупну товарну величину [Gesamtwarenquantum], яка входить у неї, можна розглядати як таку, що перебуває в актуальному русі продажу. Висловлюючись по-аристотелівські, непроданий товар є товаром лише «за можливістю», він перетворюється на товар «за дійсністю» тільки у момент, коли він продається. Так само, як гроші є дійсно грішми тільки-но в ту мить, коли вони купують, тобто виконують функцію грошей, так і відповідно товар [є дійсно товаром] тільки тоді, коли він продається; перед тим він був об’єктом для продажу лише в силу і в рамках якоїсь ідеальної антиципації. З цієї позиції цілком самозрозумілим, навіть тотожним видається положення, що існує лише стільки грошей, скільки існує об’єктів для продажу – причому, звісно, в гроші включені також усі грошові субститути, що уможливлені кредитом або
СКАЧАТЬ
