Українська модерна проза. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ се, немовби велети зі страшним виглядом. В шоломах, зі щитами, мечами.

      Ніби з-за гори вилізали. Напереді більші. А за більшими менші і такі маленькі, що їх і доглянути годі було. Лишень маса сіра посувалась напереді, вгору.

      Ціле військо пнялось на шпиль гори.

      З дивним поспіхом гнали, переганялись. Зі всіх сторін підіймались і дерлись вище і вище. Буцім на один знак станули всі разом і почали радити раду. Хвиля поважна. Хвиля супокою. А далі знов той самий поспіх.

      Котрі дістались на гору, підносили драбини й стовпи, а на них ставляли другі. А стовпи й драбини були удвоє такі, як найбільші з них.

      Тим часом ставало ясніш. Небо залилось золотистою зорею й з усміхом глянуло на світ, що тремтів в послідних обіймах холодної ночі.

      Я глянув довкола. Скрізь угорі таке саме життя. Тисячі військ метушилось, тисячі рук підіймалось і опускалось. Одні спускали на землю стовпи й прив’язували до них мідяними ланцюгами драбини, а на драбині другі і так далі аж вгору, куди око не догляне.

      А ті найменші, що бігали, як комашки, то вгору, то вдолину, розмотували посторонки й крутили мотузи й прив’язували одні кінці до стовпів, а другі відкидали далеко перед себе.

      Інші працювали при величезних машинах. Густі стовпи пари садили вгору і залягали цілу просторонь, осяяну першими відблисками соняшного проміння.

      Вся робота йшла в напрямі сонця.

      Тоді я зрозумів.

      Се був герць двох сил.

      Ніч і день боролися.

      Кілька разів здригнулось повітря, кілька разів подув вітер долиною, кілька разів заворушилась ціла юрба велетів по горах і стало ясно…

      Але сонце ще боролось.

      Що ось вискочила вогняна куля, то й зараз ховалась назад і за кожним разом, коли силкувалась лишитись вгорі, прибиралась на інші кольори. Неначе з напруження мінилась.

      Решту сил видобували велети, щоб побідити світло.

      А воно спокійно, величаво, свідоме сили й могучості, розвивалось на цілий світ. Вже було певне побіди.

      Втім знова сховалась золота куля. А коли вискочила, була обмотана всілякого роду мотузами і ланцюгами.

      Отже побідили…

      Затріщало, загомоніло, заревло. Гук пішов, немовби гори валились.

      Нема вже виходу для сонця.

      Страшна боротьба велась на далекім небі.

      Всі фарби перемінювались і переливались і відновлялись. Один поперед других спішились вояки, щоб помститись за кривду.

      Рішаюча хвиля.

      Ще один раз вгору.

      Ще один раз придавити.

      І кінець боротьбі.

      Побіда дня, світла, правди!

      Як дикі птиці розлетілись мраки по горах, дебрях і лісах. Поховались і сліду не лишили по собі ніякого.

      А сонце, чисте, як кришталь, стояло вгорі і сміялось з тих безрадних велетів. Сміялось і несло радість на долини. Будилась земля і дрижала тисячами СКАЧАТЬ