Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і татарами, завести воєводські управи та поставити залоги з московськими солдатами, які мають годуватися коштом місцевого населення, – мовляв, воєводи доглянуть і за збором податків, і за безпекою царських підданих. І до того ж цим солдатам треба буде виділити землю, щоб вони могли завести власні господарства та перевезти з Московії свої родини. Цього ж вимагав і Матвєєв, недвозначно натякаючи, що цар Олексій бажає переглянути пункти угоди, укладеної 1654 року в Переяславі. На що отримав від Виговського ввічливу, але чітку відповідь, що, мовляв, хоч Військо і присягало на вірність Олексієві, проте це було ще за Хмельницького, а як помер старий гетьман, то померла з ним і присяга. Тож не варто так далеко заходити в чужу країну, бо далеченько буде тікати – козаки в змозі дати гідну відсіч. Матвєєв, звичайно ж, образився, що так невдячно відкидають щиру царську турботу.

      Не треба великого розуму мати, щоб помітити в цьому піклуванні пряме бажання послабити владу гетьмана та підкорити українців безпосередньо царю, знищити українську державність, змішати українців з москалями, послабити козацтво як панівний стан воїнів.

      До Виговського вже дійшли чутки, як царські воєводи розправилися в Литві з усіма охочими стати козаками24. А Матвєєв відкрито вимагав, щоб українці залишили Старий Бихов, оскільки це вже царська земля і тому там не повинно бути жодного козака! А відсутність у грамоті звернення до Виговського як гетьмана породжувала підозри, що у найближчому майбутньому гетьман як такий взагалі не буде потрібен – його або замінять воєводою, або нав’яжуть силою кого-небудь із місцевих полковників, відданих царю.

      Такі перспективи одночасно і лякали козацьку еліту, і бентежили уяву деяких старшин – а чи не впаде вибір на кого-небудь з них і чи не вручить цар булаву саме йому? Чомусь ці люди забували, що до булави треба голови. Натомість міркували: «Була б булава, а голова до неї завжди знайдеться».

      До того ж ситуація ускладнювалася тим, що не тільки царські посли, а й усякі шпигуни підбурювали простих козаків та поспільство, незадоволене козацьким правлінням. Адже кожен, хто воював проти Польщі, називав себе козаком. І байдуже, що до повстання він і шаблі не нюхав, бо був хлопом чи містянином! Відтепер він козак і має право на козацькі привілеї та платню. А де знайти платні на всіх? Та жодних статків не вистачить, щоб платити всім, хто зве себе козаком. Тож вимоги царських послів про козацький реєстр були нездійсненними: як обрати шістдесят тисяч з трьохсот тисяч охочих? І цей гордіїв вузол не зважувався розрубати навіть сам Хмельницький, розуміючи, що чіткий реєстр призведе до бунту.

      Олексій це теж чудово розумів, тому його шпигуни вправно підбурювали простих козаків, хитро сіючи ненависть до старшини за невиплачене жалування. І водночас ніхто з простого козацтва не відав, що цар Олексій прагне зменшити чисельність козацтва, а отже – не бачити їм грошенят, як своїх вух. Натомість наївно бачили в цареві СКАЧАТЬ