Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

      – Отже, ти Марічкин син, – мовив Павло, уважно роздивляючись Демка. – Ти дуже на неї схожий і такий самий вродливий, як вона. А що ти, синку, тут робиш? – вкрадливо запитав він, з гіркотою подумавши: «Такі ж очі, така ж усмішка, як і в неї. Господи Боже, якби все склалося інакше, то це був би мій син!»

      – Я приїхав разом із паном Пушкарем. Завдяки ласці гетьмана та твоїй, пане, доброті, він прийняв мене до свого курінчика. І мені б дуже хотілося висловити тобі свою щиру вдячність… – торохтів Демко.

      – Потім висловиш! – обірвав його Яненко. – Ліпше розкажи мені про матір. Марічка здорова?

      – Так, мама здорова і дуже вдячна тобі. А я особисто…

      – А що вона робить? – знову перебив хлопця Павло. – Чим займається? На ваш млинок більше ніхто не зазіхає?

      – З Божої ласки ні. А мама залишилася вдома з моїми молодшими сестрою та братом, – простодушно розповідав Демко, дивуючись тому, що Яненко так докладно розпитує про матір. Яке йому може бути до неї діло?

      – Вона сама? – ще більш вкрадливо та двозначно запитав Павло.

      – Ні, не сама, – чесно відповів Демко і здивовано витріщив очі, бо Яненко аж в обличчі змінився. – У нас живе підсусідок Омелько, він ще покійному татові служив, а зараз служить мамі та допомагає їй в роботі.

      – Це добре, – мовив Павло, а потім запитав: – А як поживає твій вітчим?

      – У мене немає вітчима, – промовив Демко, остаточно розгубившись від цього питання, – і ніколи не було. Після смерті тата мама ніколи не думала про заміжжя. А чому ти, пане, питаєш про це?

      – Я давно знаю твою маму, тому й питаю – мене турбує її доля. Її ж нікому захистити, окрім тебе, – збрехав Павло, досадуючи, що майже видав себе. – Що ж, синку, я мушу йти – зараз почнеться рада, але я буду радий бачити тебе знову, тому як матимеш час, то приходь до мене ще. Хоча що тобі, молодому, робити з таким старим, як я?! Ех!

      – Пане, для мене честь бути твоїм гостем! – зі щирою радістю вигукнув Демко.

      – От і добре, а зараз ступай, дитино, з Богом, – лагідно мовив Павло.

      Демко відкланявся та покрокував геть, а Яненко з сумом дивився йому вслід. Відтоді як знову побачив Марію, бідний Павло душею перемлів, обмірковуючи всі можливі й навіть неможливі причини її відмови. І дійшов висновку, що в неї точно є хтось інший. Ця здогадка викликала в ньому таку лють, що він ледь стримувався, щоб не поїхати особисто в Полтаву й не прикінчити свого більш щасливого суперника. Павло усвідомлював, що таке діяння Марію до нього не прихилить, тому стоїчно страждав – благословенні Богом ті люди, які вміють щиро кохати і здатні пронести це кохання чистим крізь життя, долаючи біль і розчарування. Але тепер Павло аж духом піднісся, дізнавшись, що Марічка самотня і не збирається це змінювати, – навряд чи її син став би брехати. Отже, треба поміркувати, СКАЧАТЬ