Гелтер Скелтер. Олександр Завара

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ являтися декому в дзеркалах і виконувати ті чи інші їхні бажання. Будь-які. Треба було тільки дочекатися північної пори, тоді тричі обвести свічкою власне відображення, а потім покликати: «Панночко, явись мені! Панночко, явись мені! Панночко, явись мені!» За третім разом належало висловити, чого саме хочеш.– Він на мить замовк, інші також мовчали.– От я й вирішив, що це непогана нагода замовити щось крутеньке… А чому б ні? Зрештою, що ми втрачаємо? Спиток, як то кажуть, не збиток.

      – Цікаво, як таке взагалі можливо? – відгукнулася Лана.– Це ж маячня якась, селянські вигадки…

      Дівчина скоса поглянула у велике дзеркало на стіні, помітивши в ньому відблиски запалених свічок. Попри очевидну безглуздість щойно сказаного Мафіном, їй чомусь стало моторошно. Хай там як, але вона ще в дитинстві чула від бабусі, що із дзеркалами не можна жартувати, а ще не можна зазирати в рештки розбитого люстра. Та, зрештою, що це, як не давні передсуди та забобони?

      – А знаєте, можливо, у цьому й є якийсь сенс.– Макс раптом вирішив показати, що він тут свій серед своїх.– Джордж Берклі, поважний філософ-спіритуаліст, колись зауважив, що тіло, час і простір – це лише ілюзія. Буцімто їх насправді не існує… Це як у «Матриці» – пам’ятаєте епізод, де Нео згинає ложку? Там хтось каже, що згинається не ложка, тільки уявлення про неї. Тобто згинаєш в уяві і водночас ніби згинаєш насправді. Тому можна припустити, що можливі різні відхилення…

      – І те муйня, і це,– кинув Алекс підхоплену в Інтернеті фразу.

      Він уже не криючись глузував з Макса, але це було звична справа. Обірвавши хлопця, він повернувся до Лани:

      – Сонечко, а як щодо наступної пляшечки?

      Дівчина піднялася й рушила до столу, де, вочевидь, зберігався «об’єднувальний» запас спиртного.

      – Люди, агов! – раптом ніби визирнув із-за хмар досі мовчазний Сергій.– У нас аврал!

      Він підняв руку з годинником на худому зап’ястку. Стрілки позолоченої підробки під швейцарські «Свотч» показували вісім хвилин до дванадцятої.

      – Якщо щось робити, то саме час. Скоро північ. Можемо не встигнути, а тоді – прощавайте, найзаповітніші мрії.– Хлопець постукав пальцем по циферблату й кивнув Мафінові.– Ну то що?

      – Коротше, народ, яка вам різниця, що, де й як? – збурився той.– Є легенда, і є той, хто бажає перевірити її правдивість. Тобто я. Якщо хочете, долучайтеся. Маємо все необхідне. До того ж нас семеро.– Він кивнув у бік Сашка Кравича, який весь цей час мовчки сидів осторонь.– Його не рахуємо. А сімка – це все ж таки магічне число. Ще у нас є справжні церковні свічки, й ми поєднані Бахусом.– Остап вишкірився.– Принаймні, хоч якось поєднані, бо щось спільне ми таки зробили. Отож, все о’кей? Всі згодні?

      Протягом наступних восьми хвилин вони так само по колу спорожнили другу пляшку «Москетто» й встигли відпустити в бік легенди про Панночку декілька жартів із відчутним некрофільським душком. Вправлялися в цьому переважно Остап і Сергій. Та що ближче годинникові СКАЧАТЬ