Гелтер Скелтер. Олександр Завара

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ би протистояти тиску середовища. І в цьому протистоянні часом відбуваються дуже дивні, часом неприродно жахливі речі.

      У назву роману винесено два англійських слівця, що їх можна приблизно перекласти як «розгардіяш» або «метушня». Так називається й одна з пісень «The Beatles», створена в 1968 році Полом Маккартні. Самі музиканти вважали її «найгучнішою, найгрубішою, найбруднішою та антисоціальною в історії гурту». Саме вона стала лейтмотивом книги, яку ви зараз тримаєте в руках.

      Усе непросто в цій історії, тому що зі звичайної студентської суєти, низки вечірок і дивакуватих розваг, покликаних надати пряної гостроти академічним будням, виникає похмурий діалог свідомого й несвідомого, а відгомони старих і нових психічних травм докорінно міняють особистості деяких героїв, штовхаючи їх на безглузді злочини.

      Хорор? Певною мірою. Але книга Олександра Завари виходить за межі цього популярному жанру, якому так не щастить в українській літературі. Недарма й досі єдиним зразком «чистого горору» залишається гоголівський «Вій» (йому теж знайшлося місце в романі). Сучасні автори зазвичай не йдуть далі демонстрації стандартного набору: привиди, перевертні, знахарство, дрібна нечисть, зомбі, вампіри, тварини-монстри. Все це малопереконливе фантазування залишає читача байдужим із дуже простої причини – через відсутність глибинного зв’язку з тією реальністю, у якій існують герої. Але в цьому й складність, і її подолання вимагає чималої письменницької майстерності.

      Олександр Завара створив вдалий гібрид, схрестивши психологічний трилер з «романом жахів» і практично відмовившись від містики та банальної екзотики. Сама обстановка пересічного університетського гуртожитку дала йому для цього багатий матеріал. Письменник чудово володіє технікою саспенсу й постійно тримає читача в тривожному очікуванні, змушуючи будувати версії, коливатися, впадати в сумнів до останніх сторінок. Нічого надприродного – і в той же час кожен з героїв постійно відчуває жахливий подих міфологічного кошмару, що виник буквально з нічого, з дурнуватої напівдитячої гри.

      Колись Росс Макдональд, великий майстер детективного жанру, зауважив, що в детективі дія рухається в часі назад – до розгадки. У трилері все відбувається навпаки – що б не трапилося, герої наближаються до катастрофи.

Андрій Клімов

      Не всяке слово можна промовляти перед дзеркалом.

Народна мудрість

      – Багато на світі всякої погані водиться! А страхи такі трапляються, що й ну…

М. В. Гоголь

      When I get to the bottom I go back to the top…

«The Beatles»

      Частина перша

      НЕ ЧІПАЙ ЛИХО, ДОКИ ВОНО ТИХО

      1

      МАКС. GENESIS

      Сала за шкіру Максові залив батько.

      А якщо бути точним, повна відсутність старого в його житті. Такий висновок він зробить згодом, коли згадуватиме все, що сталося.

      Ні, той насправді не помер, та краще все ж таки віддав би Богові душу. Так вважала мати, приваблива в минулому жіночка з мозолястими тепер через важку працю долонями, пошрамованими пальцями й відбитком світового смутку на обличчі. Батьки розлучилися, коли синові йшов шостий рік. Це закарбувалося в його пам’яті, бо наступної осені він мав іти до першого класу. Більшість друзів уже були школярами, а Макс лише збирався. Але побачитися з ними хлопчикові більше не судилося. Одного ранку, коли сонячні промені тільки-но торкнулися обрію, мати підняла його з ліжка, швидко одягла в перше, що потрапило на очі, а потім вони побігли до зупинки, де сіли в маршрутку й поїхали геть. Це сталося навесні, і єдине, що малий запам’ятав з того поспіху, так це татків «вихлоп», лячну опухлу мармизу й сповнений порожнечею погляд. Той не виказував жодного жалю до того, що дружина з дитиною тікали у невідомість.

      «Господи,– думав хлопець пізніше,– він навіть не намагався нас зупинити!»

      Продовженням цього спогаду зазвичай були улюблені слова матері, що його батечко «одружився з бухлішком». Воно нібито було справжнім і єдиним його коханням упродовж усіх цих марно витрачених на побудову сімейного гнізда років. Чоловікові значно комфортніше жилося б у сирому погребі якогось винороба, ніж у затишному будинку з родиною під боком. Такі слова багато чого пояснювали й розставляли по належних місцях. Саме тому, на відміну від багатьох інших постраждалих через розлучення дітей, Макс ніколи не звинувачував матір. Жодного разу, хоча жилося їм непереливки.

      Навчаючись у старших класах школи, Максим Анатолійович Онопрієнко інколи замислювався про те, щоб відвідати свого старого. Хочеш не хочеш, а рідна кров таки давалася взнаки. Але стежки до рідного села Ласки на той час вже так заросли бадиллям кепських материних спогадів, що він навіть не знав, чи живий ще його батько, чи ні. Час від часу він усе ж таки намагався щось дізнатися через родичів, а потім навіть СКАЧАТЬ