Пригоди француза в Україні. Катерина Кулик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у танець, у довгу сонячну бачату, а після неї ритмічний регетон. Нам здається, що солоний піт вилітає хвилями із цього напівкола в Сену і перетворює її з річки на море. А ще нам здається, що навколо кружляють чайки і все наше напівколо переноситься в гарячу Кубу. «А ще краще б на Сен-Мартен», думаю собі я.

      Коли волосся вже прилипло до шиї, я купую в чоловіка, що стоїть поруч, пляшку води, і вода здається такою солодкою порівняно з морським потом, який бризкає у моїй уяві на всі боки з цього гарячого розпітнілого танцмайданчика.

      Я сиджу на одному з рівнів напівкола, а поряд зі мною – елегантно одягнений чоловік у піджаку. Він розвертається і я впізнаю у своєму знайомому кубинця Родріго з «Буена Вісти». Це ж треба! Таке буває хіба що в кіно чи в казках. Ми сміємося і обіймаємось, і я відчуваю, наче зустріла дуже давнього та доброго знайомого.

      – Що робиш в Парижі? – запитую його іспанською.

      – Приїхав по роботі і друзів відвідати.

      Я одразу складаю в голові історії про те, як він буде вести контрабандою граніт чи наркотики, і мені стає смішно від власних думок. Найчастіше наш розум вигадує таку вже неправду, а нам вибирати, вірити йому чи ні. Я вибираю не вірити, та не завжди виходить.

      А ти завжди віриш своєму розуму?

      Догорає день. Гарячі кубинці, пуерторіканці, мексиканці та французи і далі запрошують мене до танців. Моє волосся прилипло до шиї, а дихання прискорилось, наче після кількагодинного кросу. В такі моменти відчуваю, що життя тече річкою крізь артерії та вени, що ніякий холод чи сум мені не страшні.

      Адже сум застає нас в моменти, коли ми заклякаємо, а якщо просто рухатися далі, він змиватиметься хвилями поту, змиватиметься киснем у крові.

      І насправді, навіщо мені сумувати? Адже літо лише починається, і я загадала золотоворітському коту пригоди. Адже я уже в Парижі, а за кілька днів буду в Вінниці, поливати герані, лежати в гамаку і малювати червоні гвоздики акварелями, варити домашню каву і, можливо, навіть в’язати макраме. А головне – їсти солодкі вінницькі черешні і запивати їх водою з колодязя.

      Коли така магія в тебе перед носом, сум та розпач тікають, і одразу забуваєш, що у тебе нема ні роботи, ні даху над головою. Хочеться не думати зовсім, або думати тільки про хороше, а ще хочеться морозива.

      – Хлопці, а пішли їсти морозиво? – пропоную я, і хлопці погоджуються.

      Француз, кубинець, лабрадор і я йдемо їсти італійське морозиво на куті однієї вулиці, кварталів зо п’ять звідси. Ще сто років тому таке було б неможливим, бо тоді 95 % населення земної кулі народжувались, жили та помирали в радіусі п’ятдесяти миль. Сьогодні глобалізація, і все стає можливим.

      Дякую тобі, Сено, за такий чудовий вечір.

      Вже стемніло, і теплі зорі дивляться на нас з неба. Холодний вітерець хоче здути з мене спідницю, та я міцно її тримаю і крокую з новими друзями новою незвіданою паризькою вулицею. Я вважаю, що Париж такий гарний і світлий саме через те, що багато СКАЧАТЬ