Пригоди француза в Україні. Катерина Кулик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вібрації. Доктор Імото вважає, що природа така гарна, тому що усі вібрації в ній резонують і створюють красу. Тіло людини на більше ніж 60 % складається з води. Задумайтесь тепер, що ви робите з власною водою, коли сварите себе чи злитесь, чи погано до себе ставитесь.

      Вода – неабияка речовина, вона заворожує, лікує, любить та передає інформацію. Любіть воду так, як парижани люблять воду з Сени.

      Ось нарешті я бачу її – до банального улюблену мою споруду – Ейфелеву вежу. Пам’ятаю, коли тато привіз мене в Париж маленькою, я побачила її і одразу закохалась. Ейфелева вежа – недолугий металічний каркас, але в ній є щось таке магічне, як у воді, мабуть, це священна геометрія, на якій вона збудована.

      Геометрія буває священною? Ще й як! Чули про церкви та споруди для принесення жертви, збудовані за геометричними принципами? Люди здавна спостерігали за тим, як в природі все влаштовано, і намагались відтворити цю гармонію. Звідти почали малювати квітку та зерня життя, і багато з пропорцій відтворені в малюночку Леонардо да Вінчі, там, де людина обведена колами. А числа Фібоначчі, що трапляються в природі у різних спіральних формах?

      Яка твоя улюблена геометрична форма?

      Сьогодні я не лізтиму на вежу, не купуватиму смоктальних цукерок у формі вежі, не їстиму в ресторані на висоті 58 метрів вежі і не житиму в готелі. Я не дивитимусь на місто з вежі і не займатимусь вправами з піднімання по сходах. Я просто візьму бокал вина і сяду на траві за вежею, де сидять сотні туристів і де сотні іммігрантів продають брелочки. Я сидітиму там і любитиму її очима.

      Це, може, хтось помітить, а може, й ніхто. Я, можливо, буду смішною та недолугою, але ніхто не заборонить мені сьогодні піти на побачення з нею, з Ейфелевою вежею. Се ля ві, таке життя, коли вже дуже бажаєш чогось, то навіть поїдеш з дідом з Малих Крушлинців на виставку сиру, щоб потрапити на побачення зі своїм бажанням.

      А чого ти бажаєш настільки, щоб поїхати кудись з дідом Василем?

* * *

      Сиджу я, ні про що не думаю, просто спостерігаю за смерканням заходу сонця, просто смакую життя через усі п’ять органів чуття, запахом скошеної трави, парфумів і диму від машин, смаком червоного вина, поглядом на захід сонця і Ейфелеву вежу, слухом до музики світських туристських балачок і дотиком до свіжої нев’янучої зеленої трави.

      Смакування вежі посилюється, коли горизонт червоніє і день на нас крапає останньою краплею червоного світла. Такі моменти – мої улюблені, бо я завжди очікую магію, що ховається за завісами темряви.

      Коли я допивала останні ковточки вина і вечора, до мене прибіг гарний пес і почав тертися об мене боком, а за псом і хазяїн. Я якраз шукала, з ким би то посвяткувати кінець вечора, і ці люди та собаки дуже підходили для мого святкування.

      Починається коротка затяжна розмова під останні акорди заходу сонця. Франсуа – письменник, і приїхав до Парижа з півдня Франції половити нові сюжети для книжки і посидіти СКАЧАТЬ