Пригоди француза в Україні. Катерина Кулик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скоро почнуть родити перші огірочки з пупиришками, жовті та червоні черешні стоять у малому тазі на кухні і просять – ставай сироїдом, кидай сало і їж тільки черешні та полуниці.

      Я так і роблю, а заодно купую легесеньку ситцеву сукню на виставці у кінотеатрі (так, у нас у кінотеатрі Коцюбинського проходять виставки одягу), купую собі житомирських шкарпеток і готуюсь до поїздки в Париж. Мама з татом їдуть на день раніше, а мені виїздити завтра – в понеділок. Старий дядько Василь чекатиме на мене на вокзалі, а поки що я вип’ю чаю з Петрового чебреця, поїм булку з маслом і лягатиму спати.

      Бориспіль (розмови про козла Наркотика та кокаїновий рай)

      На ранок небо затягнуте хмарами, сонця не видно і стає дуже холодно – як казала мама, літо цього року видалося занадто холодне. Я не можу дозволити собі вдягати ситцеву сукню, тому з сумом складаю її до рюкзака і натомість вбираюся у теплу толстовочку і джинси. Завтра перекладатиму в спідниці, а сьогодні краще не мерзнути.

      На вокзалі на мене чекає дід Василь. У діда білі закручені вуса, він займається у селі Малі Крушлинці Вінницької області розведенням кіз. До Франції дід їде спілкуватися з партнерами-фермерами, бо на якісних козах, виявляється, в наш час можна добре заробити. Дід – зовсім не старий дядько, а цікавий магічний співрозмовник.

      Довга дорога в Бориспіль з Вінниці – три години потягом, а потім ще маршруткою. У вагоні постійно відпадає вікно – зламалося, не зачиняється. Тьотя, яка сидить перед вікном, покликала провідника. Той чухав потилицю, а потім прийшов зі скотчем та ножицями – тримає вікно плечем і добренько приліплює його скотчем до стіни, щоб трималося. Я чи то з жахом чи з подивом за цим спостерігаю, трохи гублюся і переводжу погляд на затертий килим, коли провідник помічає, як я на нього дивлюся. На превелике диво, вікно приклеїлося і на тьотю вже не дує.

      Півгодиною пізніше провідник проходить по вагону і пропонує всім «чай-кофе-маккофе», я з радістю чаюю і хрумкаю вафлі «Артек», поки мій дід Василь дрімає у кріслі поруч. Аж тут позаду чується тихенький хрускіт і БУМ! – скотч відклеївся, а вікно відпало. Ззаду мене піднімається грузний мужик і підходить до вікна з пустою пластиковою пляшкою. Він припирає вікно і засовує між карнізом та вікном пусту пляшку, яка підтримує таким чином вікно і воно вже не відпадає.

      За цей час я розглядаю мапу і знаходжу в Карибському морі малесенький острів Сен-Мартен. Уявляю собі, який він красивий та білопісочний, уявляю себе в купальнику на тому білому піску і провалююсь в сон. І сниться мені Сен-Мартен, подібний до реклами кокосової шоколадки, і ходять по ньому босими ногами засмаглі креолки, і одна з них підштовхує мене за ліктя і подає мені кокос з бамбуковою трубочкою. «Женщина, ми вже в Києві, пора виходити». Товстенька тітонька штовхає мене під лікоть і я прокидаюся від креольського сну. Не така вона ніжна, як моя намріяна креолка.

      Прибуття до аеропорту трапилося непомітно – увесь час я їла черешні з пакета і дивилася на СКАЧАТЬ