Втеча від свободи. Еріх Фромм

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в сучасному суспільстві. Я маю на увазі концепцію того, що свобода визначає людське існування як таке, ба більше – значення свободи змінюється відповідно до ступеня усвідомлення людиною себе як незалежної та окремої істоти.

      Соціальна історія людини розпочинається з її переходу від стану єдності з природою до стану розуміння себе як істоти, окремої і від природи, і від людей, що її оточують. Ступінь усвідомленості такого стану зберігався в людини протягом тривалих періодів історії на вкрай низькому рівні. Індивід і надалі залишався тісно прив’язаним до природи й соціуму, від яких він відокремився. Частково усвідомивши себе окремою істотою, людина все ще почувалася елементом довколишнього світу. Процес відокремлення індивіда від його первинних зв’язків, який ми можемо назвати «індивідуалізацією», протягом сучасної історії досягнув свого апогею у період між добою Відродження та сьогоденням. В історії життя кожного індивіда ми можемо відстежити аналогічний процес. Дитина народжується тоді, коли вона більше не становить єдиного цілого зі своєю матір’ю та стає окремою від неї біологічною істотою. Проте якщо її біологічне відокремлення є початком індивідуального людського існування, то у функціональному плані дитина, по суті, лишається одним цілим зі своєю матір’ю ще протягом значного періоду часу.

      Людині бракує свободи настільки, наскільки вона ще повністю не відрізала пуповину, що прив’язує її до зовнішнього світу. Але саме «пуповина» надає людині безпеку й відчуття належності й укорінення принаймні до чогось і в чомусь. Я хочу назвати ці зв’язки, що існують до того, як процес індивідуалізації завершується остаточним виокремленням індивіда, «первинними зв’язками».

      Ці зв’язки є органічними в тому сенсі, що становлять частину нормального людського розвитку, вони передбачають відсутність індивідуальності й водночас надають людині певний ступінь безпеки й відчуття орієнтації у світі. Саме вони пов’язують дитину з її матір’ю, члена спільноти з його групою і з природою, людину доби Середньовіччя – з церквою та певною соціальною верствою. Як тільки досягнуто етапу повної індивідуалізації (тобто коли індивід звільняється від первинних зв’язків), він зіштовхується з новим завданням: потребою знайти нові орієнтири, вкоренитись у світі й убезпечити своє існування новими методами, які відрізняються від притаманних етапу доіндивідуального існування. Тоді й свобода набуває іншого значення, на відміну від того, що його вона мала до того, як індивід досяг цього рівня розвитку. Тут варто спинитись і прояснити ці концепти – розглянути їх ретельніше саме у зв’язку з індивідуальним та соціальним розвитком.

      Відносно раптовий перехід від стану в лоні матері до власне людського існування й відрізання пуповини відзначає одержання малюком незалежності від материнського тіла. Проте ця незалежність є справжньою лише в грубому сенсі роз’єднання двох тіл. Функціонально малюк ще й досі лишається частиною матері. Поступово дитина починає розглядати СКАЧАТЬ