Втеча від свободи. Еріх Фромм

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що змушує людину адаптуватися до майже будь-яких умов життя і які межі цієї здатності?

      Щоб відповісти на ці питання, нам слід почати з того, що деякі складові природи людини гнучкіші, а отже, більш здатні до адаптації, ніж інші. Ті прагнення й риси характеру, які відрізняють одну людину від іншої, демонструють особливо високий ступінь еластичності й гнучкості: любов, деструктивність, садизм, схильність до покори, жадоба влади, відстороненість, прагнення до самозвеличення, пристрасть до заощадження, насолода від чуттєвих задоволень і страх перед чуттєвістю. Ці та багато інших прагнень і страхів постають унаслідок реакції людини на певні умови життя. Вони не надто гнучкі, бо коли вже стали складовою характеру особи, то просто так не зникають і не так легко перетворюються на якісь інші пориви. Проте вони гнучкі в тому сенсі, що людина в дитинстві виробляє у собі певну потребу відповідно до всього комплексу умов життя, у яких вона перебуває. Жодна з цих потреб не є фіксованою чи жорсткою, оскільки не є вродженою складовою природи людини й не має бути будь-що задоволена.

      На відміну від цих потреб, є такі, що становлять невід’ємну частину людської природи та обов’язково мусять бути задоволені. Це потреби, вкорінені у фізіологічну організацію людини: голод, спрага, потреба у сні тощо. Для кожної з них існує критична межа, після якої відсутність їх утамування стає нестерпною, і коли людина переходить цю межу, прагнення до задоволення цих потреб перетворюється на потужний порив. Усі фізіологічно обумовлені потреби людини можна узагальнено назвати потребою самозбереження. Це та складова природи людини, що вимагає втамування за будь-яких умов і тому є первинним мотивом поведінки людини.

      Це формулювання можна спростити: людина має їсти, пити, спати, захищатися від ворогів тощо; для того щоб усе це робити, людина має працювати та виробляти. Водночас «праця» не є чимось загальним чи абстрактним. Праця завжди конкретна, це якийсь вид роботи в певній економічній системі. Людина може працювати, як раб часів феодалізму, як селянин в індіанському пуебло, як незалежний підприємець у капіталістичному суспільстві, як продавчиня в сучасному магазині, як робітник за нескінченним конвеєром на заводі. Зазначені різні види роботи вимагають абсолютно несхожих рис особистості, а також потребують різного виду відносин людей між собою. Від моменту свого народження людина опиняється на сцені перед усім світом. Їй потрібно пити і їсти, а тому вона змушена працювати. Це також означає, що людина мусить працювати в певних умовах та в певний спосіб, що визначено тим суспільством, у якому вона народилася. Обидва чинники – потреба людини жити та соціальна система – в принципі не можуть бути змінені самою людиною в індивідуальному порядку, і саме вони визначають розвиток більш пластичних рис людини.

      Отже, спосіб життя людини, заданий особливістю економічної системи, стає першочерговим фактором, який визначає всю структуру характеру людини, оскільки СКАЧАТЬ