Втеча від свободи. Еріх Фромм

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та все ж починає усвідомлювати себе (чи радше свою групу) як таку, що не становить єдності з природою. Вона також поступово розуміє, що доля, яка на неї чекає – трагічна: бути частиною природи, проте виходити за її межі. Людина розуміє, що в кінці всього її підстерігає смерть, навіть якщо вона втікатиме від цього факту у свої численні фантазії.

      Особливо яскраво фундаментальна природа стосунків між людиною і свободою описана в біблійному міфі про вигнання з раю.

      Цей міф ототожнює початок історії людства з актом вибору, але основний його наголос – на гріховності дії, цьому першому акті вияву свободи, і на тих стражданнях, що на них наразила себе людина. Чоловік і жінка живуть у райському саду в цілковитій гармонії – як між собою, так і в стосунках із природою. Панує благодать, і немає потреби працювати. Немає ані вибору, ані свободи, ані потреби думати. Людині заборонено їсти з дерева пізнання добра і зла. Людина порушує цю заборону, руйнує гармонійні стосунки з природою, частиною якої вона є доти, доки не виходить за її межі. З позиції церкви, що виступає в ролі наділеного владою авторитету, цей учинок, безумовно, є гріхом. Проте з позиції людини саме така дія є початком людської свободи. Учинити проти Божих наказів означає звільнитися від примусу, піднятися з рівня долюдського існування до життя на рівні людини. Учинити всупереч наказу наділеного владою авторитету, згрішити – також означає в позитивному людському сенсі перший акт свободи, а отже, саме це є першим людським учинком. У цьому міфі з формальної точки зору гріх – це поїдання плоду з дерева пізнання. Акт непокори, як акт свободи, є і початком логічного мислення[25]. Цей міф також оповідає нам і про інші наслідки першого акту свободи. Порушено початкову гармонію у стосунках між людиною і природою. Господь оголошує війну між чоловіком і жінкою, війну між людиною і природою. Людина відокремлюється від природи, вона робить перший крок для того, щоб стати «індивідом», бо своїм учинком вона стає людиною. Людина зробила перший учинок свободи. Міф наголошує на тих стражданнях, які спричиняє ця дія. Щоб вийти за межі природи, щоб стати відчуженою від неї та інших людей, людина бачить себе оголеною і присоромленою. Вона – самотня і вільна, але водночас безсила й налякана. Щойно здобута свобода здається їй прокляттям. Людина тепер є вільною від солодких пут раю, проте не є вільною керувати сама собою, вона не вільна реалізувати своє індивідуальне «я».

      «Свобода від» не є ідентичною позитивній свободі, тобто «свободі для». Людина виникла з природи в результаті тривалого процесу, але значною мірою все одно залишається прив’язаною до неї – до тієї землі, на якій живе, до сонця, місяця і зірок, до дерев і квітів, до тварин і до групи людей, з якими її поєднують кревні зв’язки. Первісні релігії засвідчують стосунки людини з природою, бо в ній жива та нежива природа є частиною світу людини, якщо так можна сказати, тому й людина є все ще частиною природи.

      Первинні зв’язки блокують повноцінний розвиток СКАЧАТЬ