Мовою добра. Історії догляду і прощення. Крісті Вотсон
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Мовою добра. Історії догляду і прощення - Крісті Вотсон страница 21
Название: Мовою добра. Історії догляду і прощення
Автор: Крісті Вотсон
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-6001-6, 978-617-12-6002-3, 978-617-12-5782-5, 978-1-78474-197-6
isbn:
Вона хитає головою.
– Гадаю, що ні.
На голові в Дерека шерстяна шапка, прикрашена спереду логотипом Nike.
– Коли курив багато наркотиків. Я був дурним.
– Але ж ти перестав, – зауважує вона.
– Якщо дуже зосередитися – навіть коли сниться, що можна змінити місце, у якому відбувається сон. Я заходжу в цей сон задки, а не передом.
Я гадки не маю, про що каже Дерек, але сиджу з ними певний час і просто слухаю. Вигляд у нього спокійний: тіло розслаблене, і йому легше усміхатись. У його очах немає гніву, і страху також. Але Сью супиться.
– Не думаю, що йому слід їхати додому, – каже вона мені згодом. – Його потрібно дообстежити. Психіатрія нагадує сліпця, який шукає вигаданого чорного кота в темній кімнаті. Здається, це написав Олівер Сакс. Або щось схоже. Інформація може бути небезпечною.
Мені зовсім не зрозуміло, про що йдеться Дерекові чи Сью. Або Оліверові Саксу. Але я відчуваю, що все це важливо.
Я знаходжу його першою. Дерек лежить на підлозі біля ліжка, і кров витікає з його руки гротескно красивою дугою. Вона червоніша, ніж можна собі уявити. Його очі розплющені, але шкіра землистого кольору.
Якийсь час – надто довго – я стою там, нездатна поворухнути ногами або закрити рот. Запах моря і старих шахів, звук його сміху замінилися нічим. На мить чи дві я опиняюся з Дереком не тут. У підвішеному стані.
Гейлі кричить за дверима. Маленькі ножиці лежать за фут від Дерека, біля його витягнутої руки. Потім я підбігаю до калюжі крові і до кнопки аварійного виклику. Усі викрикують одночасно, і палата заповнюється людьми, які краще за мене вміють діяти в таких ситуаціях. Вбігає лікар, потім іще один, і коли прибуває реанімаційна бригада з головної лікарні, я стою на колінах у калюжі червоної крові. Вона схожа на масло, неоднорідна. Хтось простягає мені рукавицю.
– Затисни рану! Тисни якомога дужче!
Рука Дерека настільки помережена червоним, що важко визначити, де він розрізав шкіру і внутрішні тканини та дістався вени, а може, артерії? Кров б’є струменем. Порізи по всій руці: одні з них глибокі, і в них проглядаються м’язи, інші – поверхневі, але кровоточать більше. З одного порізу дзюрчить кров. Я прикладаю до нього марлю, і вона просякає кров’ю за лічені секунди. Врешті-решт мої пальці сильно натискають на потрібну точку, і я тримаю краї порізу туго і щільно. Але цівка крові продовжує текти. Я ледве чую вигуки:
– Джгут!
– Прямо в операційну!
– Переливання крові!
Пригадую, я тоді думала про колір крові, про те, яка вона неймовірно червона. Наскільки вона відрізняється від того, що ми собі уявляємо. Наскільки вона тепла, майже гаряча. Я намагаюся визначити кількість утраченої крові, але можу сказати лише те, що її надто багато.
Потроху Дерек починає СКАЧАТЬ