Одіссея. Гомер

Чтение книги онлайн.

      Раптом підхопить і всю її в різні розкидає боки, —

      ³⁷⁰ Порозкидало так хвилею пліт. На одній деревині

      Верхи вчепивсь Одіссей, немов на коні скаковому,

      Одяг увесь поскидав, що дала йому світла Каліпсо,

      Потім собі під грудьми розгорнувши намітку нетлінну,

      Кинувсь у хвилю він сторч головою й, розкинувши руки,

      ³⁷⁵ Мав уже плинути. Знов це побачив землі потрясатель,

      Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

      «Лиха на суші зазнавши, тепер ще поплавай по морю,

      Поки дістанешся ти до людей, годованців Зевса.

      Лаять, надіюсь, не будеш, що мало завдав тобі лиха».

      ³⁸⁰ Мовивши це, батогом він по конях шмагнув буйногривих

      І аж у Еги помчав, де була його славна оселя.

      Інше замислила тут ясноока Зевсова донька:

      Всім піднебесним вітрам вона вільні шляхи зав’язала,

      Стихнуть звеліла усім і спокійно лягти спочивати,

      ³⁸⁵ Бистрого тільки Борея лишила і згладила хвилі,

      Щоб до самої землі веслолюбних феаків дістатись

      Міг Одіссей богорідний і Кер там і смерті уникнуть.

      Так він два дні і дві ночі по хвилі бурхливій носився,

      Серце йому віщувало не раз недалеку загибель.

      ³⁹⁰ Тільки як третю осяяла днину Еос пишнокоса,

      Вщухнув поривчастий вітер, і море безмежне окрила

      Тиша безвітряна. Вгору піднісшись на хвилі високій,

      Глянув він пильно, і от – недалеко вже землю побачив.

      Так наче діти радіють, коли вже одужує хворий

      ³⁹⁵ Батько, що довго лежав, виснажливі терплячи болі,

      Й чахнув дедалі все більш, божеством замучений лютим,

      Врешті ж боги їм на радість його увільнили з недуги, —

      Так же зрадів Одіссей, як дерева і землю побачив.

      Кинувсь пливти він, щоб швидше на сушу ногами ступити.

      ⁴⁰⁰ А на таку вже наблизившись віддаль, щоб поклики чути,

      Гомін прибою почув він, що в скелях шумів прибережних, —

      З ревом оглушливим хвиля страшенна об берег високий

      Билася там і солоною піною все заливала.

      Пристані там не було, ні затоки, де б суднам ховатись;

      ⁴⁰⁵ Всюди лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали.

      Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли —

      Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

      «Горенько! Нащо оцю несподівано землю побачить

      Дав мені Зевс і стільки зорав я пучини морської,

      ⁴¹⁰ Як за поріг я моря пінистого вийти не можу!

      Скрізь лише гостре каміння, і хвиля бушує навколо

      З ревом невпинним, і всюди лиш скелі здіймаються голі.

      Море при березі дуже глибоке, і ніяк ногами

      Дна досягнути у ньому й уникнуть загибелі злої.

      ⁴¹⁵ СКАЧАТЬ