Одіссея. Гомер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ далеко, – й залізні його вже не втримають пута, —

      ²⁰⁵ Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.

      Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

      Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?

      Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.

      Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним

      ²¹⁰ Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші —

      Вицвіт аргеїв – на суднах своїх попливли крутобоких.

      З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив».

      Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

      «Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.

      ²¹⁵ Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, —

      Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?

      Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившись

      Мужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.

      Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,

      ²²⁰ Я народився від нього, – якщо вже ти хочеш це знати».

      Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

      «Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без слави

      Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!

      Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

      ²²⁵ Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?

      Що це – весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?

      Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтують

      В домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,

      Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув».

      ²³⁰ Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

      «Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:

      Був бездоганний колись цей будинок і повен достатку

      В час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.

      Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.

      ²³⁵ Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.

      Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,

      Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,

      Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.

      Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.

      ²⁴⁰ Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.

      Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,

      В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишивши

      Сум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаю

      Й плачу, – боги мені й іншу печаль накинули злую:

      ²⁴⁵ Скільки на цих островах державців не є можновладних —

      З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

      Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

      Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

      Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

      ²⁵⁰ Їх домаганням не може СКАЧАТЬ