Одіссея. Гомер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як наплакався я досхочу і в піску навалявся,

      Старець морський непомильний тоді лиш до мене промовив:

      «Годі-бо, сину Атреїв, тобі стільки часу невтішно

      Плакать, нічого ми цим не доб’ємось. А ти постарайся

      ⁵⁴⁵ Краще про те, як би швидше до рідного краю вернутись.

      Може, Егіста живим ти застанеш, а може, й раніше

      Вбитий Орестом він буде, й ти саме на похорон встигнеш».

      Так він сказав, і серце у грудях і дух мій відважний

      Радість умить обняла, хоч і як перед тим сумував я, —

      ⁵⁵⁰ Голосно мовив я, з словом до нього звернувшись крилатим:

      «Отже, я знаю про них, назви ж мені й третього мужа,

      Що десь живого широке ще й досі затримало море.

      Чи не загинув і він? Як не гірко, я слухать готовий».

      Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

      ⁵⁵⁵ «Славний Лаертів то син, що вітчизною має Ітаку, —

      Бачив на острові я, як сльози рясні проливав він

      В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

      Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

      Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

      ⁵⁶⁰ Що помогли б йому їхати лоном широкого моря.

      Зевс не призначив тобі, Менелаю, паростку Зевсів,

      В Аргосі, кіньми багатім, застигнутим смертю лишитись, —

      На рівнину Елісійську пошлють тебе згодом безсмертні,

      Аж на край світу, туди, де живе Радамант русокудрий,

      ⁵⁶⁵ Де лиш приємне, найлегше життя дожидає людину.

      Там ані снігу, ні бурі, ні навіть дощу не буває,

      Тільки дзвінкого Зефіра туди долітає зітхання

      Від Океану-ріки, щоб од спеки людей освіжити,

      Ти-бо Єлени є муж і доводишся Зевсові зятем».

      ⁵⁷⁰ Мовивши так, у море хвилясте він знову поринув.

      Я ж і супутці мої богорівні до суден доладних

      Разом пішли, і тяжко моє хвилювалося серце.

      Потім, коли до свого корабля і до моря дійшли ми,

      То зготували вечерю, і ніч божественна настала.

      ⁵⁷⁵ Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

      Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

      Знову свої кораблі на священне ми зсунули море,

      Щогли поставили міцно й вітрила на них розпустили,

      Потім самі увійшли та громадою сіли на лави, —

      ⁵⁸⁰ І під ударами весел запінилось сивеє море.

      Стали ми знов близ Єгипту, ріки, що ллє з неба потоки,

      Зевсом напоєні, й там я священні приніс гекатомби.

      Жертвою гнів я богам заспокоївши вічноживущим,

      Пагорб насипав на славу і честь Агамемнону вічну.

      ⁵⁸⁵ А закінчивши, вернувся, й дали мені знову безсмертні

      Вітер попутний і швидко у рідну доставили землю.

      Ну, а тепер залишайся, юначе, у домі моєму

      Погостювати СКАЧАТЬ