Гойдалка. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ світів», – сказав собі астрофізик. Якби він був молодшим, то висловився б інакше. Адже багато років Гел Каспет провів за межами Золотої Планети і в мандрах Периферією надивився усякого. Спеціалізованих ноланських клонів він також зустрічав. Але бурхливий період життя минув разом із бажанням робити беззастережні висновки. Так, звісно, дівчина, яку привів до дідового дому Самарро, мала вигляд втікачки з ноланського борделю. Проте у теперішні непевні часи, таке могло правити за маскування. Колись Гелові довелось бачити арешт піфійської шпигунки. Та, швидше за все, була посвяченою Знаючою, а виглядала, як дешева стриптизерка.

      – Сніданок за сорок хвилин, – повідомило контральто.

      Гел наказав мембрані щезнути.

      – Хау! – онук жестом дав зрозуміти дідові, що не розкриває йому обійм лише з огляду на стан свого одягу. – Вибач, що не попередив про візит. А це – Лара. Моя дівчина, вона з Ноли.

      «Все ж таки з Ноли», – подумки зітхнув Гел, а вголос запитав:

      – Діти, ви певно зголодніли?

      – Бачиш, Ларо, який в мене дідусь? – Самарро поплескав дівчину по плечах. – От що значить стара школа! Жодних розпитувань після шести років відсутності, – він підморгнув Гелові. – Ти справжній аристократ, старий! Але я знаю, ти не пустиш нас до столу у такому вигляді?

      – Звісно, – кивнув астрофізик. – Не пущу. Ви, Ларо, – звернувся він до дівчини, – називайте мене Гелом. А ти, – він ненадовго зупинив погляд на татуюванні Самарро, – починай згадувати, де тут що знаходиться. Принтер, якщо ти ще не забув, он там, – Гел показав на широкі сходи, що вели на другий поверх. – Поки він друкуватиме вам костюми, встигнете помитись. Я чекатиму вас в їдальні за півгодини.

      У призначений господарем дому час до їдальні увійшов модно одягнений молодий авреліанець у супроводі стрункої дівчини. Її легке напівпрозоре плаття підкреслювало не лише вроду, але й сповнені грації рухи. Гел ще не почув від ноланки жодного слова, але вже відчув до неї симпатію. Досвідом він відчув в ній щось набуте в темряві та лабіринтах чужих бажань. Те, що залишає в очах непрозору патину смутку.

      «Вона бачила підсподдя світів», – припустив старий астрофізик. Він не заважав гостям тамувати голод, дивлячись, з якою жадібністю вони зменшують запаси домашнього сервіратора. При третій зміні страв, коли дівчина спорожнила черговий келих вина, Гел посміхнувся їй:

      – Вам не пасує ім’я «Лара».

      – Дідо, не діставай малу, – буркнув Самарро.

      – На що ви натякаєте? – дівчина зустріла погляд Гела і не відвела очей. Очі в неї також були викличними – таких яскравих очей у природнонароджених не буває.

      – Я натякаю на те, що Астер – не найкраще місце для гри у хованки. Я, скажімо, не впевнений, що автоматика мого дому не відправляє звітів до місцевого офісу Джи Тау. Швидше за все – відправляє.

      – Джи Тау тепер не до тих звітів, – докинув Самарро.

      – Ми тут ненадовго, – запевнила дівчина.

СКАЧАТЬ