Гойдалка. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      «І хто ж, питаємо, командир на цьому грьобаному кориті?» – вкотре задав собі сакраментальне питання Зоран.

      Він раптом зрозумів, що не здивувався б, якби Тарасваті сказала, що вже давно знає про нову місію «Айн-Софу». Командору зробилося самотньо й незатишно серед претензійних інтер’єрів Першого посту. Цей настрій в останні дні навідував його все частіше. Він викликав Вольска.

      Коли той перетнув мембрану рубки, голографічна панель знову була увімкненою. Але в її тривимірних надрах вже не жовтів диск Фаренго. Там, немов здоровенний апельсин, сяяла Мати Зірок.

      – Капітан-командоре, за вашим наказом лейтенант-дослідник Вольск… – почав ксенобіолог.

      – Довільно, – Зоран кивнув у бік панелі. – Познайомся, Алексе. Наша нова ціль.

      – Це ж не Ахернар.

      – Ні, лейтенанте, не Ахернар. Це Пратара. Чув про таку?

      – Авжеж, – Вольск обійшов навколо панелі, немов намагаючись оглянути «апельсин» з усіх боків. – Найстарша зірка нашої зони. Й, здається, найшвидша.

      – Отож-бо. Гіпершвидка зірочка. Рідкісний галактичний антикваріат, – перший офіцер «Айн-Софу» вказав на крісло, котре щойно вилізло з підлоги і розкрилось, наче хижа квітка в очікуванні легковажної комахи. – Сідай, Алексе.

      – І що ми там загубили?

      – Там вморожено в кригу один із тих легендарних порталів, що ними Повзучі мандрували Галактикою. Є припущення, що ті слимачки, котрих Повзучі припахали створювати червоточини, не здохли, а лише похропують у кризі. Ящери сподіваються їх розбудити.

      – Круто.

      – Ще б пак! – командор розкоркував пляшку з дорогоцінним земним напоєм. – Так круто, що на тверезу голову й не сприймається… Ми тепер, Алексе, у Ґ’орми на побігеньках. Повеземо ящірок до Пратари. Або ж куди вони скажуть.

      – Ми військові…

      – Так-так. Повчи мене, – примружився Зоран. – Повчи старого пса… Всі мене вчать. Усі такі мудрі. І ти, і наша високородна Вей. А Преподобна яка мудра. Ціла навала мудрості на одного простого і невченого солдата.

      – Вибачте.

      – Ти певно забув: ми на «ти».

      – Вибач.

      – Отак краще… Я ж не проти наказів, брате, – Зоран налив і прирівняв кількість напою у склянках. – Офіцер Імперії не може бути проти наказів. Ти ж розумієш… Але ж ми… Ми, військові, СКАЧАТЬ