Гойдалка. Володимир Єшкілєв
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Гойдалка - Володимир Єшкілєв страница 12
Название: Гойдалка
Автор: Володимир Єшкілєв
Издательство: Фолио
Жанр: Боевая фантастика
Серия: Фаренго
isbn: 978-966-03-8085-1
isbn:
Печеру освітлювали світильники, зроблені у вигляді срібних і золотих дерев. Танга згадала той день, коли мати вперше привела її, дев’ятирічну дівчинку, до Зали Перепусток. Тоді маленька сповідниця Атри запитала маму:
– Чому ці дерева не зробили зеленими?
– Їх зробили срібними і золотими в пам’ять про священні дерева Атри.
– Священні дерева ростуть на Землі?
– Вони росли там, але їх знищили слуги мороку. Священні дерева сяяли світлом Аши-істини і засліплювали слуг мороку. Тому вони послали чудисько, і воно знищило священні дерева.
Маленька Танга уявила потворне і хиже чудисько. Воно було подібне на щура-мутанта. На швидке і спритне страховисько, яке полювало на дітей і свійських тварин у житловому куполі. Танзі захотілось плакати. Мати тоді пояснила їй, що Діти Атри ніколи не повинні плакати, тому що їхні сльози підсилюють і втішають володарів мороку. З того часу Танга плакала рідко.
Майже не плакала.
Доросла Танга подивилась на людину-ляльку, освітлену образами священних дерев. Химерне сяйво несподівано виокремило її обличчя – мертвотно-біле, застигле у незворушній порцеляновій досконалості. Й нова хвиля зловісного передчуття пройшлась єством контрабандистки.
Людина-лялька наче відчула настрій Танги. Вона кинула на контрабандистку свій стомлено-безбарвний погляд, і горло Танги стиснув спазм. Наче зашморг перехопив шийні м’язи. Вона захлинулась слиною, закашлялась й ледь не втратила свідомості. Танга раптом зрозуміла, що ця істота з порцеляновим личком може будь-якої миті вбити її. Та не лише її, а й будь-кого одним лише зусиллям волі.
«Не всі чудиська подібні до ратанів», – подумала контрабандистка.
«Не всі», – сказав чужий голос в її голові.
«Так ти й думки вмієш читати?»
«Я багато чого вмію. Де там та ваша провидиця? Кличте її сюди.
Немає часу на ритуали».
– Закличте провидицю, – наказала Танга. Тепер вона намагалась не думати. Принаймні не будувати з думок систему.
Її почули. За хвилину клони принесли вузькі полотняні ноші, на яких сиділа старезна жінка. Спочатку провидиця наче спала. Голова її була похилена, очі закриті.
Але за мить вона підвела голову й прикипіла очима до людини-ляльки.
– Хто ти? – прохрипіла провидиця.
Танзі здалось, що стара налякана. Отаманша ніколи не бачила провидицю наляканою, проте не здивувалась. Вона вже зрозуміла, що ціла Тіронія за всі віки колонізації не бачила істоти, подібної до людини-ляльки.
– Я Проклятий, який повстав для помсти. Я вимолений і очікуваний. Я Саошиант.
– Хто ти? – Танга побачила, як вібрують бганки шкіри на обличчі СКАЧАТЬ