Гніздо. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      Солярна станція космодрому давала достатньо енергії для цілодобового освітлення приміщень школи, для систем спостереження та захисного периметру. Кожний крок вихованців трьох секторів школи – чоловічого, жіночого і дигендерного – ретельно контролювався, і місцева поселенська громада не мала жодних претензій до керівників цього специфічного навчального закладу. Якщо його вихованців і бачили на вулицях містечка, то завжди у супроводі куратора і допоміжного кіборга. Вихованці вели себе чемно, привітно вітались з поселенцями і мали пристойний вигляд. Всі вони були одягнені у синьо-блакитні просторі комбінезони, взуті у добротні підпружинені чоботи і споряджені дихальними фільтрами останніх модифікацій. Акуратні зачіски школярів не дратували місцевих жителів викличними кольорами. Школярі уникали дивитися місцевим просто в очі, що вважалося ознакою ефективного психологічного супроводу. А коли місцева громада потребувала допомоги – особливо після осінніх злив та ураганів – керівництво школи охоче направляло своїх вихованців на відновлювальні роботи.

      Існували, щоправда, певні обмеження. Коли голова місцевої громади запропонував шкільному керівництву залучати школярок і дігендерів для піклування за малими дітьми поселенців, ректор категорично йому відмовив, не надавши при цьому жодних пояснень. Місцеві зрозуміли, що тут криється якась таємна урядова заборона, і зробили для себе певні висновки.

      Насправді ж ніякої заборони не існувало. Просто ректор належав до тих консервативних авреліанців, які вважали, що правильного громадянина Особливої самоврядної імперської колонії Аврелії можна виростити лише в традиційному середовищі корінних колоністів, подалі від збоченських звичаїв «тонконогих» та напівклонів. Своїх вихованців ректор вважав генетичними носіями суспільного занепаду, яких треба за можливості максимально ізолювати від добропорядних колоністів. Він підозрював, що в їхніх юних тілах заховані невидимі для сканерів і психозондів лиходійні генетичні коди, спрямовані на руйнування порядку і стабільності. Тому ректор не здивувався, коли одного зимового дня до школи прибули офіцери Служби Запобігання, розгорнули у ректорському блоці пересувну «червону зону» і наказали привести для бесіди («Для допиту», – розкодував офіційну формулу ректор) вихованку шостого рівня жіночого сектора Пелу Есмеральду Махоніко.

      Шкільний наглядач забрав Пелу з уроку фізичної культури. Їй не дозволили змінити одяг, і перед офіцерами Служби вона опинилась розпатланою, у тренувальному костюмі, з темними плямами на спині і під пахвами. Вже цього було достатньо, щоби вона зненавиділа двох світлошкірих істот невизначеної статі у бездоганно припасованих сріблясто-сірих мундирах і темних мультиспектральних окулярах. Проте її ненависть до Джи Тау мала фундаментальніше джерело. Брат казав їй: «Ми вигнанці. Імперія зруйнувала дім нашого роду, вбила наших батьків. Ми повинні мстити, а вони за це мститимуть нам. СКАЧАТЬ