Шалена. Клої Еспозіто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ королева Алвіна! Я перевіряла у «Вікіпедії», але ні, такої не було. Лише дурна зникла дівчина з роману Д. Г. Лоуренса, якого я не читала.

      Мій найперший спогад? Я встромляю шпильки в ляльку Бет. Не питайте чому. Уявлення не маю. Мені тоді було три або чотири. Тоді я не знала всього цього лайна про вуду. Одного дня я просто знайшла її ляльку й подумала, що весело буде простромити її голками. Так воно й було. Я й досі бачу, як вона лежить там, на туалетному столику: довге біляве волосся й великі блакитні очі, повіки самі заплющуються й розплющуються, коли рухаєш її головою. Садиш її – розплющуються. Вкладаєш – заплющуються. Розплющені. Заплющені. Розплющені. Заплющені. Можна годинами розважатись.

      Я так знайшла мамині шпильки, запхані до шухляди. Вони були довгі, тонкі, сріблясті, з кольоровими кульками на кінцях. Їх було десь п’ятдесят у маленькій квадратній коробочці. Я витягала їх по одній і встромлювала. Просто, як два на два. Я очікувала, що кукла плакатиме, але вона просто мовчки лежала там і терпіла. Я почала з підошов. По чотири в проміжках між маленькими рожевими пальчиками, потім одна й ще одна в довгі лінії уздовж ніг. Вони входили в пластик глибоко і плавно. Стирчали добре й міцно, як голки їжака.

      Я продовжувала, шпилька за шпилькою, по всьому тілу, в живіт, у груди, в щоки, в чоло, в скроні. Я штрикала їй в очі, але вони не проштрикувались: очні яблука було зроблено з блискучого твердого скла. Коли я закінчила з передньою частиною, я перевернула її й почала встромляти голки їй у спину. У сідниці. У потилицю. Все йшло добре аж до останньої шпильки, червоної, здається.

      Не знаю, що сталося, та коли я діставала її з упаковки, то вколола великого пальця. Шок був колосальний. У цьому віці? Та це майже як землетрус. На пальці вискочила намистинка крові: бездоганна, кругла, червона до пари шпильці. Я була ну чисто Приспана красуня, що крутила своє веретено. Ні на мить не замислюючись, я злизала її. Тваринне. Інстинктивне. Тоді я вперше відчула смак крові. Він був не схожий ні на що з того, що я досі куштувала: солоний, металевий. Заборонений, як вино. Мені відібрало мову. Я стала інша.

      Але то було тоді, а це є тепер. Я не бачила своєї сестри цілих два роки, з моменту її вінчання в Мілані, в тому довбаному соборі. То була справжнісінька катастрофа. Навіть думати не хочу. Я запалюю ще одну цигарку, вдихаю повні легені раку, сідаю на підвіконня та витріщаюся на голубів. Вони витріщаються на мене. Зловісні. Кровожерливі. Маленькі чорні очиці виблискують пекельним вогнем. Хлопці, це хтось із вас наклав мені на плече? Усі дивилися Альфреда Гічкока і готові напасти будь-якої миті.

      У пам’яті раптом зринають сцени з весілля Бет – непрохані гості…

      Я ковтаю ще вина.

      Протягом місяців до «великого дня» Бет мама телефонувала мені й питала:

      – З ким ти будеш, Алвіно? Мені треба знати для плану розсадки/для запрошень/щоб просто подіяти тобі на нерви.

      – Але мамо, чому я маю приходити СКАЧАТЬ