Шалена. Клої Еспозіто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ далі, можна купити «Прада» й «Ґуччі».

      Побачимося завтра!

      З любов’ю,

Цілую, Бет

      P. S. Чудові новини щодо звільнення. Здається, ти ненавиділа цю роботу, так?

      P. P. S. Скільки, ти сказала, важиш?

      Я довго дивлюся, не кліпаючи. Коли я нарешті кліпаю, лист від Бет і досі на екрані. Швидка вона: завтра вранці. Вона купила мені квитки? Контроль – її пунктик.

      І звідки така одержимість моєю вагою?

      Від: Алвіна Найтлі [email protected]

      Кому: Елізабет Карузо [email protected]

      Дата: 24 серпня 2015 13:20

      Тема: RE: Відвідини

      59 кілограмів. До завтра.

      Надіслати.

      Бет відповідає майже миттєво.

      Від: Елізабет Карузо [email protected]

      Кому: Алвіна Найтлі [email protected]

      Дата: 24 серпня 2015 13:23

      Тема: RE: Відвідини

      Чудово! Я теж! Цілую.

      Що? Як це взагалі можливо? Вона ж нещодавно народила. «Не можу скинути вагу після пологів, і це страшенно мене бісить».

      Тепер ви розумієте, що я мала на увазі? Першокласна сука.

      Завтра вранці я лечу на Сицилію клаб-класом (що воно таке?), а потім мене підкинуть на «ламборґіні». Звучить казково. Як мені кортить побачити Амброджо, він просто свято для очей. Він як Бред Пітт, помножений на Ештона Кутчера в степені Девід Ґенді. Може, Бет не така вже й дурепа.

      Я кидаю обгортки від кебаба на ґанок, на купу до інших, і підіймаюся сходами через дві приступки.

* * *

      Я сама в квартирі, якраз як я люблю. Якби ж так було завжди. Я вже викурила одну за одною шість цигарок і випила більшу частину пляшки «Піно ґріджо», яку знайшла в холодильнику. Вона не моя, але завтра я їду, тож мені цілком і повністю начхати.

      Я відчиняю шафу та дістаю з-під ліжка валізу. Здмухую пил, змітаю сигаретні недопалки й панчохи. Не можу повірити, що знову їду до Бет. З народження до коледжу ми були практично нерозлучні (але не тому, що самі так вирішили: подумайте про стьожкових червів, або дракункульоз, або кровососних паразитів). Це було двадцять шість років, десять місяців і двадцять днів тому. Штовхаючись у солоному амніотичному морі, ми не могли дочекатися моменту, коли станемо окремими створіннями. Дев’ять місяців плавати обличчям до чиєїсь дупи – це надто довго. Бет вирвалася першою, вжухнувши родовим каналом, наче канадська зірка бобслею, яка претендує на золоту медаль Олімпійських ігор. Я застрягла, народжуючись ногами вперед. Акушерці довелося неабияк мене тягнути. Те, що я заклала стопи за вуха, спричинило розриви. Не варто пояснювати, що після народження першої дитини мамі довелося сильно тужитись. Нащо я була їй потрібна? У неї вже була Бет. Я була надлишковою, нікому не потрібною рекламною акцією «купуй один, отримуй другий безкоштовно». Нерозпакованим сиром, що гниє в глибині холодильника. Другою упаковкою печива «Джаффа», яке ніхто ніколи не з’їсть. Чимось, про що легко забути, що легко ігнорувати.

      Мама вічно «забувала» СКАЧАТЬ