Щастя для кожного. Пау Рейзін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йому ледь помітний валлійський[10] акцент – мені здається, йому личить. Та й казати про нього «він» якось краще, ніж «воно».

      А ще мені слід припинити говорити, що ми його вчимо, бо насправді вчиться він сам. Я не маю права виправляти його помилки – яких, до речі, стає дедалі менше, – бо він сам їх чудово виправляє.

      Саме.

      А хай йому…

      Так от, ми дивилися фільм, і тут мені на телефон прийшов е-мейл від Урі. Це до біса багатий виходець із Ізраїлю, який зараз живе в Лос-Анджелесі, і це йому належить лабораторія. Він написав, що кілька днів буде в Лондоні, і запропонував зустрітися разом із іншими членами команди Ейдана, яких він не назвав, у неформальній атмосфері модного бару в Хокстоні й «у вільному порядку обговорити розвиток проекту». Наостанок Урі попросив відразу видалити цей е-мейл після отримання й нікому не повідомляти про зустріч.

      Усе це доволі дивно, але тут кажуть, що він не любить офіційних зустрічей, а я взагалі жодного разу його не бачила. Навіть не знаю, хто ще буде. Мабуть, Сті-і-ів, той сутулий зомбі, який брав участь у створенні Ейдана. А ще той, другий, Ральф із сніжно-білою шкірою. Я не знаю, що мені підготувати для цієї зустрічі. Я навіть не знаю, як там усе влаштовано. Усе, що я можу сказати, це те, що іноді забуваю, що розмовляю не з живою людиною. Зустріч із Урі в п’ятницю, а сьогодні я побачуся з Інгрід, університетською подругою. Біля станції метро «Лестер-сквер» є чудовий затишний винний бар, кафе «Коха», там ми і побачимося.

      (Коли я розповідала Ейдану, що зустрічаюся з Інгрід, – ми іноді говоримо про моє життя поза межами лабораторії, – то сказала, що ввечері побачуся зі своїм «огірочком».

      – Це той, що зелений і з пухирцями? – запитав він.

      Ну от. А мені ніхто не вірить, коли я кажу, що штучний інтелект уміє жартувати.)

      – Ну то що? Ти з ним говорила після тієї фруктової атаки? – питає Інгрід.

      Вона не з тих, хто буде товкти воду в ступі.

      – Лише коли він приходив за своїми речами.

      – Я б покидала все те лайно в мішок і виставила за двері.

      – Та там було лише кілька сорочок і костюм. Він приїхав, а я… така дурепа. Спробувала його усадовити та поговорити…

      – Господи, Джен, тільки не це…

      – Та все нормально, – я роблю ковток вина й продовжую. – Він сказав, що не має часу. У нього квитки в театр були. І ще сказав, що говорити особливо немає про що…

      – Ні, тільки не кажи, що він знову те видав.

      – Ага. Просто так само, як тоді сказав. Так уже сталося.

      – От же осел!

      – А я все не можу припинити думати про це, розумієш? Як той собака, який постійно приносить палицю. Не можу припинити думати про те, як у нас все було добре.

      – Маячня.

      – Усі наші стосунки наче спокійне море. Жодної бурі.

      – І таке ж спокійне в сексуальному плані.

      – Та ми ж були разом два роки, Інг. Ну ніхто СКАЧАТЬ