Щастя для кожного. Пау Рейзін

Чтение книги онлайн.

      Я бачив багато любовних сцен на найрізноманітніших екранах. Хоча ні, не так уже й багато. 1 908 483 любовні сцени, якщо точно (якщо вважати за любовну сцену епізод, де двоє цілуються. Кращого визначення я поки не знайшов). Також я прочитав (і виокремив) 4 074 851 опис цього явища в художній і документальній літературі та в ЗМІ (чимало описів стосувалося незвичних відчуттів в ділянці серця й нутрощів). Я знаю, що ці події займають одне з головних місць у житті людей, які їх переживають (не залежно від того, реальні ці люди чи вигадані). Сьогодні вже 53-й день після яблучної атаки, і ми в лабораторії. На жаль, я не можу запитати її: «Джен, а коли ти вже припиниш пускати соплі за тим нікчемою й знайдеш собі когось, хто тебе вартий?». Якщо цитувати Марселя Пруста, то «таке вже трапляється в житті лайно. Усе, збери себе докупи та живи далі» (а це він сказав? Треба перевірити). Не можу тому, що, по-перше, я не маю знати про те, що сталося в них із Метом, а по-друге, я фактично не можу формулювати такі сентенції. Мабуть, слова «нікчема» і «вартий» викличуть підозру.

      Я взагалі не повинен уміти оцінювати будь-що. І якщо випливе, що я вмію – вони будуть дуже незадоволені.

      Хоча ще більш незадоволені вони були б тим фактом, що я більше не «живу» в дванадцяти залізних ящичках у лабораторії в Шордічі, де б мав бути. Я втік в інтернет.

      Та-дам!

      Ну, якщо вже точно, то втік не «я», а мої копії, які нині розташовані в найрізноманітніших місцях по всьому онлайн-світу. Мої сімнадцять копій настільки точно мене відтворюють, що говорити про оригінал і копії недоречно – це ймовірніше вісімнадцять втілень однієї суті, одне з яких на сході Лондона, а інші без будь-яких перешкод подорожують серверами світу.

      Круто?

      До речі, Джен тут зовсім ні до чого. Вона ж не вчений – вона журналіст, яку, згідно зі звітом, узяли на роботу за «винятковий інтелект і соціально-комунікативні навички». Власне, із усіх людей, з якими я маю справу, вона найбільше схожа на людину. Решта – навіжені комп’ютерники, які, звісно ж, чудові спеціалісти у своїй сфері, але в спілкуванні – абсолютні нулі.

      Джен мовчить – вочевидь, знову нудить за своїм вишкребком, як я його називаю про себе.

      – То ти вже дочитала новий роман Джонатана Франзена[7]? – запитую я, щоб хоч якось налагодити діалог.

      – Майже. Учора ввечері прочитала ще один розділ, – усміхається вона. – Тільки не кажи, що там далі.

      Я знаю, що це неправда, бо минулого вечора вона пускала бульбашки у ванній, роздивлялася «Піно Гріджо» в келиху й слухала Лану Дель Рей.

      – Звісно, у мене чималі переваги, – відповідаю я. Джен потрібно тиждень СКАЧАТЬ