Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

Чтение книги онлайн.

      Пізніше, того вечора, ти почав склеювати калейдоскоп докупи. Ти був таким щасливим у ту мить, таким задоволеним, що я відклала ноутбук і тихенько взяла твій фотоапарат. Це єдина твоя світлина, яку я взагалі колись зробила. Цікаво, чи досі вона в тебе.

      11

      Наскільки зручно нам було разом, наскільки глибокими були наші стосунки, але на те, щоб звикнути ходити з тобою на вечірки, пішов деякий час. Я завжди почувалася, ніби пливу у твоєму потоці. Ти наче накладав магічне закляття, яке привертало увагу людей до тебе: твого обличчя, слів, розповідей. Наш світ двох перетворювався на твій світ одного, а потім збільшувався до світу багатьох інших, у якому я не була такою важливою, як раніше. Посеред історії я вислизала за випивкою або знаходила когось іншого, з ким могла поговорити.

      Час од часу я спрямовувала погляд на тебе й бачила, як ти підкорюєш прихильників. Ти, зрештою, знайдеш мене, коли будеш нетверезий і висушений; здавалося, наче, використовуючи свою чарівність, ти втрачав усю енергію. Коли ми лишались удвох, ти міг підзарядитися, і потім ми виходили в люди й знову роз’єднувалися. У такі миті я відчувала себе особливою, бо ти обрав мене для підживлення.

      Уособленням гульвіси Ґейба стала вечірка на честь дня народження Ґідеона, який святкували в квартирі його батьків на Парк Авеню. У квартирі містилася бібліотека, до якої нам було зась, принаймні не з напоями в руках. Ґідеон переймався, що через рівновагу, зіпсовану кількома зайвими коктейлями, ми пошкодимо перше видання Гемінґвея або примірник, підписаний Набоковим. А зважаючи на те, як люди пили на вечірці, хвилювався він не безпідставно.

      Я теревенила з Ґідеоновою дівчиною, котра працювала в рекламній сфері. Мені було цікаво послухати про життя, над яким я колись замислювалася. Ми порівнювали методи створювання оповідей, коли я розгледілася на всі боки, щоб перевірити, де ти, – а тебе не було. Я подумала, що ти пішов до вбиральні або поновити келих, але пройшло п’ять, десять, двадцять хвилин, а ти не повертався.

      – Прошу мені вибачити, – сказала я дівчині, коли надто відволіклася від подальшої бесіди, – здається, я загубила свого хлопця.

      Вона засміялася.

      – Гадаю, з ним таке часто трапляється.

      Натомість мені смішно не стало.

      – Чому ти так кажеш? – запитала я.

      Вона сконфужено СКАЧАТЬ