Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ось ви вдвох у шортах сидите біля басейну, звісивши ноги. Ось ти на ґанку наставляєш їй ріжки.

      – Вау, – вигукнула я.

      – Я витратив майже цілий день, аби роздрукувати їх, – сказав ти, – а тепер упорядковую їх за кольором. Хочу, щоб скидалося на калейдоскоп.

      Я вмостилася на підлогу поруч, і ти швидко мене поцілував.

      – Чому саме калейдоскоп? – запитала я, підіймаючи світлину, де ви з мамою стоїте спиною до спини, ти трішки вищий від неї. У вас однакове кучеряве світле волосся – важко сказати, де закінчувалася мама й починався ти.

      – Мені тут чотирнадцять, – промовив ти, зазираючи через плече.

      – Ти був гарненьким, – сказала я. – Чотирнадцятирічна я закохалась би в чотирнадцятирічного тебе.

      Ти усміхнувся і стиснув мою ногу.

      – Навіть не бачивши твоєї фотографії в чотирнадцять, я викручусь і скажу, що було б навпаки.

      Тепер усміхнулась я. Відклавши світлину, я знову запитала:

      – Чому калейдоскоп?

      Ти провів рукою по чолу, прибираючи локони з очей.

      – Я ніколи нікому не розповідав цієї історії, – тихо промовив ти.

      Я взяла ще кілька світлин. Ви з мамою задмухуєте свічки на її святковому торті на день народження. Ось стоїте на тлі мексиканського ресторану, і мама тримає тебе за руку.

      – Тобі не обов’язково мені відповідати, – сказала я, гадаючи, чи це батько фотографував вас, допоки тобі не виповнилося дев’ять, і хто фотографував вас потім.

      – Знаю, – відповів ти, – але я хочу. – Ти підсунувся ближче, обличчям до мене, наші коліна були поруч. – За рік після того, коли мої батьки розійшлися, з грошима було дуже скрутно. Повертаючись додому після школи, я заставав маму частіше в сльозах, аніж за малюванням. Тоді я був упевнений, що будь-яке святкування мого дня народження буде відстійним. Я сказав їй, що не хочу влаштовувати вечірку з друзями. Я не хотів, аби мама турбувалася, де взяти на неї гроші.

      Мене знову вразило, наскільки різними були наші дитинства. Я ніколи не хвилювалася, що мої батьки не будуть у змозі оплатити вечірку.

      – Але мама… – сказав ти. – У мене був улюблений калейдоскоп. Я годинами дивився в нього, прокручуючи диск знову і знову, спостерігаючи, як змінюються образи, зосереджуючись на калейдоскопі замість того, щоб помічати, наскільки сумною була мама, наскільки пригніченим був я, не в змозі зробити її щасливішою, наскільки я був злий на свого батька.

      Розповідаючи, ти не дивився на мене. Повністю зосередився на словах, які помалу виходили з тебе. Я поклала руку тобі на коліно і стиснула. Ти блідо всміхнувся мені.

      – І? – запитала я.

      Ти зробив глибокий вдих.

      – Вона перетворила весь будинок на калейдоскоп, – відповів ти. – Це було… неймовірно. Вона розвісила шматочки кольорового скла, прикріпивши їх до стелі, увімкнула вентилятор на мінімум, і вони кружляли в повітрі. Це було вражаюче.

      Я намагалась уявити собі це – будинок, перетворений на калейдоскоп.

      – Ми з мамою СКАЧАТЬ