Знищ мене. Тагере Мафі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що я монстр.

      Я заплющую очі й змушую себе заспокоїтися.

      Чую скрип його ліжка, стогін пружин, коли він сідає. Опускаю очі й роздивляюся підлогу.

      – Ти, напевно, замерз.

      – Ні, – він надсадно зітхає. – Насправді я палаю.

      Я схоплююся так швидко, що ковдри падають на підлогу.

      – Ти хворий?

      Я роздивляюся його обличчя, намагаючись помітити сліди лихоманки, але не підходжу ближче.

      – Відчуваєш запаморочення? Суглоби ломить?

      Намагаюся пригадати свої симптоми. Я тиждень була прикута до ліжка. Могла лише доповзти до їжі та впасти в неї обличчям. Навіть не знаю, як мені вдалося вижити.

      – Як тебе звати? Він питав уже тричі.

      – Ти можеш бути хворим, – це все, що я можу сказати.

      – Я не хворий. Мені просто спекотно. Я не звик спати одягненим.

      У моєму шлунку спалахують метелики. Сором несподівано пече мою плоть. Я не знаю, куди дивитися.

      Глибоке зітхання.

      – Учора я був поганню. Я поводився з тобою як ідіот, вибач.

      Я не повинен був так чинити.

      Мені доводиться витримати його погляд.

      Його очі – кобальт ідеальної форми, сині, немов свіжий синець, чисті, глибокі й рішучі. Його щелепа стиснута, а обличчя напружене. Він думав про це всю ніч.

      – Усе гаразд.

      – То чому ти не скажеш свого імені? – він подається вперед, а я завмираю.

      Я тану.

      Бурмочу.

      – Джульєтта. Моє ім’я Джульєтта.

      Його вуста розтягуються в усмішці, що ламає мені хребет. Він повторює моє ім’я, немов слово, що йому подобається. Полонить його.

      За сімнадцять років ніхто так не вимовляв моє ім’я.

      П’ять

      Я не знаю, коли це почалося.

      Я не знаю, чому це почалося. Я нічого не знаю, крім криків.

      Моя мати кричала, коли зрозуміла, що більше не може мене торкатися. Батько кричав, коли зрозумів, що я зро била з матір’ю. Батьки кричали, коли зачинили мене в кімнаті, і сказали, що я маю бути вдячна. За їхню їжу. За їхнє гуманне ставлення до такої почвари, що насправді не може бути їхньою дитиною, за те, що вони лінійкою ви мірювали дистанцію, на якій я мала триматися.

      Вони казали, я зруйнувала їхні життя.

      Вкрала їхнє щастя. Позбавила свою матір надії знову мати дітей.

      Чи я не розумію, що зробила те, про що вони просили. Чи я не розумію, що зруйнувала все.

      Я так старалася виправити те, що зруйнувала. Щодня я намагалася бути такою, якою хотіли вони. Увесь час я прагла стати кращою, але так і не здужала цього зробити.

      Єдине, що я знаю тепер, – науковці помиляються. Світ плаский.

      Знаю, бо мене кинули на край цього плаского світу, і сімнадцять років я намагалася видряпатися, залізти на зад. Але неможливо перемогти силу тяжіння, СКАЧАТЬ