Знищ мене. Тагере Мафі

Чтение книги онлайн.

      – До душу? – Його голос уже не такий жвавий, але ще досі допитливий.

      – У нас небагато часу, – кажу я йому. – Нам потрібно поспішати.

      – Чекай, що?

      Він тягнеться до моєї руки, але я вислизаю.

      – Але там немає світла, навіть не видно, куди йти…

      – Швидко. – Я фокусую свій погляд на підлозі. – Тримайся за край моєї сорочки.

      – Про що ти говориш…

      На віддалі лунає сирена. За секунду гудіння вже ближче. Скоро вся камера вібруватиме від попередження, а двері знову зачиняться. Я хапаю його за сорочку й витягую в темряву за собою.

      – Не. Говори. Нічого.

      – Ал…

      – Нічого, – сичу я. Тягну його за сорочку і веду за собою, у темряві намацуючи шлях лабіринтами цієї дурки. Це дім, центрдля проблемних підлітків, для занедбаних дітей із неблагополучних родин, безпечне місце для психічно неврівноважених. Це в’язниця. Вони нас майже не годують, і ми бачимо одне одного лише в рідкісних спалахах світла, що пробиваються крізь скляні щілини, які тут вважаються вікнами. Ночі позначені криками й надривними зітханнями, стогонами й змученими зойками, звуками того, як ламаються кістки й роздирається плоть, а чи робиться це з примусу чи з власної волі – цього я ніколи не дізнаюся. Перші три місяці мені складав компанію сморід власного тіла. Ніхто ніколи не говорив мені, де розташовуються ванни й душі. Ніхто ніколи не показував мені, як працює ця система. Ніхто ніколи не говорить до тебе, хіба що вони повідомляють щось погане. Ніхто тебе не торкається. Хлопці й дівчата ніколи не перетинаються.

      До вчора.