Кров на снігу ІІ: Ще більше крові. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ каже! А він знає, він мандрував із проповідями по всьому Фіннмарку і Північному Тромсе!

      – Дідусь іще каже, що не слід кричати про свою віру на кожному розі, – дорікнула йому мати, кинувши на мене співчутливий погляд. – Кнут буває надміру ревним. Ти сам звідки, з Осло?

      – Від народження там мешкаю.

      – Родина?

      Я заперечливо похитав головою.

      – Точно?

      – Що?

      Вона посміхнулася:

      – Ти вагаєшся. Либонь, розлучений?

      – Тоді неодмінно горітимеш! – вигукнув Кнут і поворушив пальцями, зображуючи, як я зрозумів, пекельне полум’я.

      – Не розлучений, – сказав я.

      Я помітив, як вона знову глянула на мене краєм ока.

      – Самотній мисливець далеко від дому, он воно як. А чим на життя заробляєш?

      – Я експедитор,[4] – відповів я і, відчувши якийсь рух над головою, зиркнув угору і встиг помітити у вікні якогось чоловіка, перш ніж той запнув фіранку. – Але саме пішов з роботи. Шукатиму що-небудь нове.

      – Що-небудь нове, – повторила вона голосом, у якому мені вчулося зітхання.

      – А ти, значить, прибиральниця? – запитав я, здебільшого, аби щось сказати.

      – Мама також дзвонар і церковний служка, – втрутився Кнут. – Дідусь каже, вона могла би також стати вікарієм. Якби була чоловіком, ясна річ.

      – То хіба не ухвалили закон про жінок-священиків?

      Вона розсміялася:

      – Жінка-священик у Косунді?

      Кнут знову показав пальцями пекельне полум’я.

      – Ми прийшли.

      Вона повернула до будиночка з голими – без фіранок – вікнами.

      У під’їзній алеї, на бетонних хвилерізах стояв легковик «вольво» без коліс, а поруч із ним – візок, у якому лежали два іржавих колісних диски.

      – Це татова машина, – пояснив Кнут. – А онде мамина, – показав він на «фольксваген-жучок» у напівмороці відчиненого гаража.

      Ми увійшли в незамкнений будинок, і вона провела мене у вітальню, а сама пішла по обіцяний дробовик. Ми з Кнутом лишилися стояти. Вбого обставлена кімната була чисто прибрана й охайна. Міцні присадкуваті меблі. Ні телевізора, ні програвача, жодних кімнатних рослин. На стіні лише Ісус з ягням на руках і весільна світлина.

      Я підійшов ближче. Поза сумнівом, на світлині була вона. Гарненька, майже красуня у весільній білій сукні. Поруч із нею – високий плечистий молодий. Його усміхнене, але непроникне обличчя якимсь чином змусило мене пригадати чоловіка, якого я нещодавно побачив мигцем у чужому вікні.

      – Ульфе, іди сюди!

      Я рушив коридором на її голос і увійшов у щось на кшталт майстерні. Його майстерні. Верстак з іржавими автомобільними запчастинами, поламані дитячі іграшки, що, схоже, віддавна тут лежали, так само як інші незавершені проекти.

      Вона витягла коробку із набоями і показала на дробовик, що висів поруч із гвинтівкою на кілочках так високо на стіні, що жінка СКАЧАТЬ