Кров на снігу ІІ: Ще більше крові. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ водяться куріпки так далеко на півночі?

      – І на все, зрештою, в чиїх жилах пульсує кров, – додав я відтак.

      – Цьогоріч обмаль мишей і лемінгів, – сказала вона.

      Я посміхнувся:

      – Нехай. Насправді я подумував про дещо більшу дичину.

      Вона ворухнула бровою.

      – Насправді я мала на увазі, що цього року мало куріпок.

      Запала коротка мовчанка, яку порушив Кнут:

      – Коли хижакам бракує мишей і лемінгів, вони беруться до куріпчиних яєць.

      – То он воно що, – кивнув я і відчув, як по моїй спині потік піт; мені слід було би помитися, випрати сорочку і пояс для грошей. Та й піджак вимагав прання. – Мені здається, я знайду, чого настріляти. Проблема в тому, що я приїхав завчасно. Мисливський сезон почнеться аж наступного тижня. Я просто думав трохи пристрілятися поки там що.

      Я сподівався, що вчорашній саам не збрехав щодо відкриття полювання.

      – Про сезони ваші я не знаю, – сказала жінка, протираючи місце, де я лежав, так завзято, що швабра аж рипіла у неї в руках. – То ви, городяни з півдня, вирішуєте, коли сезон. А ми полюємо, коли є така потреба. А нема потреби – не полюємо.

      – Коли вже зайшла мова про потреби, – перевів я розмову на інше, – не підкажеш, де у селищі я міг би зупинитись?

      Вона припинила миття та обперлася на швабру:

      – Постукай у будь-які двері, і тобі знайдуть ліжко.

      – У будь-які?

      – Гадаю, так. Хоча, звісно, зараз мало кого застанеш удома.

      – Ясна річ, – подивився я на Кнута. – Літні канікули?

      Вона посміхнулась і похитала головою:

      – Літній випас. Усі, хто має оленів, ночують по наметах і автопричепах на пасовищах уздовж узбережжя. Дехто в морі – виловлюють сайду. А решта поїхали на ярмарок у Каутокейно.

      – Зрозумів. А немає шансу орендувати ліжко у твоєму домі?

      Побачивши її вагання, я квапливо додав:

      – Я гарно заплачу. Дуже гарно.

      – Тут ніхто не візьме з тебе зайвої платні. Але мого чоловіка цими днями немає вдома, тож це було б негоже.

      Негоже? Я подивився на її спідницю. На довге волосся.

      – Зрозумів. А знаєш яку-небудь місцину, щоб не дуже… в осередді? Щоб тиша і спокій. І щоби з гарним краєвидом.

      Насправді я мав на думці – де мене ніхто не заскочить зненацька.

      – Гм… – схилила вона голову набік. – Якщо ти думаєш полювати, міг би оселитись у мисливській хатині. Вона для загального користування. Стоїть оддалік села; тіснувата і похила, одначе тишу і спокій ти там точно матимеш. А краєвид на всі боки – то вже гарантовано.

      – На позір, досконало.

      – Кнут покаже тобі дорогу.

      – Дарма. Навіщо йому? Я напевне й сам би міг…

      – Ні! – перервав мене Кнут. – Можна я проведу? Прошу!

      Я знову подивився на нього. Літні канікули. Всі роз’їхалися. Хлопець нудиться з матір’ю в церкві. А тут щось нарешті відбувається.

      – Згода, – кивнув я. – То що, ходімо?

      – Так!

СКАЧАТЬ