Козацьке братство. Частина 1. Полковник Кульбас. Ігор Тихоненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ми наказ отамана порушити, – сказав Ігнат. – І що може бути за причина така, щоб нам не їхати?

      – Скажу Вам, так і не повірите. Подумаєте, що на старості Матвій Перекопченко з глузду з'їхав, – приглушеним голосом вимовив старий козак. – Я не від гарного життя свій хутір на фортецю перетворив.

      – Так, огорожа знатна. Ніяк оборонятися доводиться від лихих людей? – поцікавився Степан.

      – Який там оборонятися. Якби тільки це, то не біда, справа звична. А ось розповім я Вам історію, що відбулася місяців шість тому.

      Перекопченко дістав люльку і, не запалюючи її, почав розповідь:

      – Півроку назад привіз полковник Кульбас собі дружину. Про те, звістка по степу швидко пішла. І до нас ці новини дісталися. Тільки не зрозуміло, як він її у ляхів висватав. Ніхто не відає. На вигляд, дівчина гарна: біле волосся, статна фігура. А ось очі у неї дивні, такого зеленого кольору, як трава влітку на пасовищі. Полковник зупинявся з нею в нас, коли їхав до себе в маєток. Зустріли ми їх, як то годиться, повечеряли, і спати полягли. Козаки, що були з ним – в сінях, полковник з дружиною – в світлиці. Ну, а ми – як завжди. Посеред ночі у дворі здійнявсь якійсь гомін. Собаки спочатку загавкали, як на вовка, а потім завили, як на небіжчика. Я виходити не став, подумав, що сіромаха приходив до хутора. Ось собаки і забрехали. Вранці прокинулися, а одного козака немає. Думали, може, поїхав у справах рано вранці? Тільки Кульбас сказав, що такого ще не було, щоб без його відома, виїжджав хтось. Пошукали козака навколо – не знайшли. Так полковник зі своєю свитою і виїхав додому.

      – Ну і що ж тут дивного, дядьку, – запитав Ігнат.

      – Не поспішай, слухай далі. Наступною ніччю ми знову прокинулися від гомону на вулиці. Вийшли у двір, а там з собаками коїться щось недобре. Смух у них настовбурчився, хвости підігнані, і виють, як божевільні. В той час до воріт хтось й вдарив. Ми з хлопцями узяли смолоскипи, пістолі і пішли дивитися, хто там, посеред ночі завітав. Підійшли, бачимо, а це зниклий козак з полковницької свити. А вигляд в нього такий, ніби біси на нім горох молотили. Обличчя якесь сіре, очі блищать, а одежа уся на клапті розірвана. Ми його запитали, чого він вночі вештається, чому не поїхав до полковника? А він говорить, що з ранку їздив по степу прогулятися, та заблукав, хоче переночувати, а вранці поїде до Кульбаса. Я його і впустив. Коли цей хлопець йшов по двору, собаки зовсім з розуму посходили. Забилися в будки і вили звідти ще сильніше, ніж раніше. Ми увійшли до будинку, сіли за стіл. Я запитав, чи не хоче він їсти. Ми то вже давно повечеряли. А козак відповів, що тільки води вип'є і спати ляже. Я йому, – «випий молока, чому саму воду?». А він на своєму стоїть. Ну, дали йому води. Тільки хлопець її не п'є, а як ніби смокче. Я питаю, – «А де ж твій кінь»? «Втік у полі», – відповідає. Ну, гадаю: «Щось тут не так». Пригадав, як мене змолоду учив мій дідусь, славний був козак, Царство йому Небесне: «Якщо є сумніви, з християнином розмовляєш чи ні, попроси його перехреститися і все стане зрозуміло». Я й кажу йому, – «Ну що ж, якщо їсти не хочеш, СКАЧАТЬ