Американська пастораль. Філіп Рот

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мій був мені все одно як чужий.

      – А ким він був? Нагадай мені.

      – Драїв підлоги, тим і заробляв. Усе своє життя драїв підлоги. Твій батько завжди тебе переконував, що треба добре вчитися. А мій вважав, що вистачить із мене й того, що він купить мені набір взуттєвих щіток, і я зможу сидіти біля газетного кіоску та начищати до блиску чужі туфлі – четвертак із клієнта. Оце він готував мені на випуск. Дурень неотесаний! Як же гидотно було в тій сім’ї! Збіговисько безмозких неотес. І я жив з ними, наче звір в норі. А твій батько, Натане, тебе направляв, і ти не виріс чурбаком. Я мав брата, якого слід було здати в інтернат. Ти ж не знав цього. І ніхто не знав. Ми навіть імені його не згадували. Едді. Старший за мене на чотири роки. У нього бували припадки, і він гриз собі руки до крові. Часто вив, наче койот, поки батьки його не втихомирять. Якось у школі треба було відповісти на питання «Чи є в тебе брати і сестри?», і я написав: «Нема». Коли я був у коледжі, мої батьки підписали якийсь дозвіл, який вимагала у них психлікарня, відтак Едді зробили лоботомію, після якої він упав у кому та помер. Ні, ти можеш це собі уявити? Сказати мені, щоб я зайнявся чищенням взуття на Маркет-стрит, перед судом – оце вам батькова порада сину!

      – І що ж ти вибрав замість цього?

      – Я лікар-психотерапевт. І на цю думку наштовхнув мене твій батько. Він же був лікарем.

      – Не зовсім. Ходив у білому халаті, так, а працював подологом.

      – Коли я приходив до вас разом з іншими хлопцями, твоя мама завжди виставляла нам вазу, повну фруктів, а твій батько цікавився: «Айро, як ти подивишся на це? Айро, як ти подивишся на те?» Персики. Сливи. Нектарини. Виноград. Удома я навіть яблук не бачив. Моїй матері вже дев’яносто сім. Я перевів її у притулок для старих. Вона сидить там цілий день у кріслі й плаче. Але вважаю, що їй не гірше, ніж у ті часи, коли я був хлопчиськом. Твій батько, я так розумію, помер?

      – Так. А твій?

      – О, мій не міг дочекатися смерті. Він надто близько брав до серця всі свої невдачі, і вони його з’їли.

      І все ж я не міг ані згадати Айра, ані зв’язати з чимось його розповідь, і взагалі, того дня, натикаючись на спогади про минуле, я бачив, що багато з-поміж них напрочуд важко відновити, так ніби їх і не було, байдуже, скільки Айр Познерів стояло б переді мною, переконуючи в протилежному. Таке враження, ніби Айра ласував у нас фруктами та слухав батькові поради тоді, коли мене ще й на світі не було. Все пов’язане з ним було геть-чисто видерте з моєї пам’яті та змите плином забуття, і причина – моя цілковита байдужість до цього. Але те, що було втрачене мною, вкоренилося в Айрі, змінивши все його життя.

      Достатньо було просто глянути на мене і на Айру, аби зрозуміти, чому всі ми так твердо переконані, що помиляється хто завгодно, але тільки не ми. А позаяк ми забуваємо і те, що важить мало, й те, що важить забагато, позаяк і збережене, і забуте сплітаються у візерунок, заплутаний, як лабіринт, неповторний, як відбитки пальців, то чим не дивина, що фрагменти реальності, збережені кимось одним як справжні факти біографії, сприймаються СКАЧАТЬ