На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Однак я ще не здаюся. До своєї кімнати я, правду кажучи, більше не заходжу, але тішу себе тим, що кілька днів ще не можуть покласти всьому край. Згодом я матиму для цього багато часу, цілі роки. А поки що я йду до казарми провідати Міттельштедта, і ми сидимо в його кімнаті, повітря в ній неприємне, але я до такого призвичаївся.

      Міттельштедт одразу викладає новину, яка мене просто електризує. Він розповідає, що Канторека призвали до ополчення.

      – Уяви собі, – каже Міттельштедт, дістаючи кілька гарних сигар, – після госпіталю я повертаюся сюди й відразу натикаюся на нього. Він простягає мені свою лапу й квакає: «Ти ба, це ж Міттельштедт! Ну, як воно?» Я витріщаю на нього очі й кажу: «Рядовий Канторек, дружба дружбою, а служба службою, кому це знати, як не вам? І стояти струнко, коли розмовляєте зі старшим!» Побачив би ти, яке в нього стало обличчя! Щось середнє між солоним огірком і ще не вибухлим снарядом. Він нерішуче спробував був іще раз підлеститися до мене. Я ще суворіше гаркнув на нього. Тоді він посунув у бій свою найдужчу батарею і довірливо спитав мене: «Може, допомогти вам скласти екстерном екзамени?» Це він хотів мені нагадати минуле, розумієш? Я вкрай розлютився і теж нагадав йому дещо: «Рядовий Канторек, два роки тому ви своїми промовами заманили нас у добровольці; один учень, Йозеф Бем, зовсім не хотів іти на війну. І от він загинув на фронті за три місяці до того дня, коли його мали призвати. Якби не ви, то він прожив би ці три місяці. А тепер – кроком руш! Ми ще з вами поговоримо». Мені було дуже легко потрапити до його роти. Передовсім я взяв його із собою до цейхгаузу й подбав, щоб його гарненько вбрали. Ось зараз побачиш.

      Ми йдемо на подвір’я. Рота вишикувалася. Міттельштедт командує «вільно» і починає перекличку.

      Цієї миті я бачу Канторека й ледве стримуюся від реготу. Він убраний у щось схоже на фрак блякло-синього кольору. На спині й на рукавах темніють великі латки. Цей одяг носив, либонь, якийсь велетень. А чорні витерті штани, навпаки, зовсім куценькі, вони навіть литок не прикривають. Зате черевики величезні, тверді, мов залізні, то якісь старі шкарбуни із загнутими догори носаками та ще із шнурівкою по боках. Навпереміну шапка знову-таки замала, власне, не шапка, а якийсь бридкий, злиденний ковпачок.

      Загалом вигляд у Канторека вкрай жалюгідний.

      Міттельштедт спиняється перед ним:

      – Рядовий Канторек, хіба так ґудзики чистять? Здається, ви ніколи цього не навчитесь. Погано, Кантореку, погано…

      Від задоволення я подумки аж верещу. Точнісінько так Канторек у школі шпетив Міттельштедта: «Погано, Міттельштедте, погано…»

      А Міттельштедт вичитує далі:

      – Подивіться хоча б на Бетгера, це зразковий СКАЧАТЬ