На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник) - Эрих Мария Ремарк страница 42
Название: На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник)
Автор: Эрих Мария Ремарк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-14-7517-4, 978-966-14-7194-7, 978-966-14-7521-1, 978-966-14-7520-4, 978-966-14-7519-8, 978-966-14-7518-1
isbn:
– Та люди всяке вигадують, мамо, – відповідаю я. – Бредемайєр розповідав, аби слухали. Ти ж сама бачиш: я живий-здоровий, ще й погладшав проти колишнього.
Страх і турбота матері повертають мені спокій. Тепер я вже можу ходити по кімнатах, розмовляти й розпитувати, не побоюючись, що раптом мені доведеться притулитися до стіни, бо все навкруг стане м’яке, наче гума, а ноги – немов ватяні.
Мати хоче підвестися з ліжка, і я тим часом іду на кухню до сестри.
– Що з нею? – питаю я.
Сестра знизує плечима.
– Вона лежить уже кілька місяців, але не дозволяла писати тобі про це. Її дивилося багато лікарів. Один із них сказав, що в неї, напевне, рак.
Я йду до окружного військового управління доповісти про те, що прибув. Неквапно плентаюся вулицями. Раз у раз до мене забалакують знайомі. Та з ними я довго не затримуюсь, бо не хочу багато говорити.
Коли я повертаюся назад, хтось голосно гукає до мене. Ще замислений, я обертаюсь і бачу перед собою якогось майора. Він напускається на мене:
– Чого не віддаєте честь?
– Вибачте, пане майор, – кажу я розгублено, – я вас не побачив.
Він кричить уже дужче:
– Ви й відповідати не вмієте, як належить?
Мені кортить затопити йому в пику, та я стримуюсь, бо тоді моя відпустка зразу урветься, тож я витягуюсь перед ним і кажу:
– Я не побачив пана майора.
– То будьте ласкаві дивитися! – гаркає він. – Ваше прізвище?
Я відповідаю.
Його червоне, опецькувате обличчя ще палає гнівом.
– З якої частини?
Я рапортую, як належить. А йому ще замало.
– Де розташовані?
Та з мене вже досить, і я кажу:
– Між Лангемарком і Біксхооте.
– Де це? – питає він трохи спантеличено.
Я пояснюю, що годину тому прибув сюди у відпустку. Гадаю, що тепер він відчепиться й піде собі далі. Та дарма. Він іще дужче лютує:
– То ви надумали й тут запровадити свої фронтові порядки? Ні, цього не буде. У нас, хвалити Бога, панує лад.
І командує:
– Кругом, двадцять кроків назад, бігом марш!
У мені глухо нуртує лють. Але проти нього я безпорадний, як він схоче, то негайно мене заарештує. Я відбігаю назад, вертаюсь, за шість метрів від майора підіймаю руку, хвацько козиряю і, тільки пройшовши ще шість метрів, опускаю її.
Він підкликає мене знов і вже трохи милостивіше пояснює, що цього разу він дарує мені провину. Я виструнчуюсь на знак вдячності.
– Ідіть! – командує він.
Я клацаю підборами, повертаюсь і йду. Через цю зустріч вечір геть зіпсований. Я йду додому, скидаю форму й жбурляю її в куток, однаково я не збирався її тут носити. Дістаю із шафи свій цивільний одяг і вбираюся в нього.
Та СКАЧАТЬ