На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник) - Эрих Мария Ремарк страница 37
Название: На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник)
Автор: Эрих Мария Ремарк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-14-7517-4, 978-966-14-7194-7, 978-966-14-7521-1, 978-966-14-7520-4, 978-966-14-7519-8, 978-966-14-7518-1
isbn:
– Може, пощастить добути чисті сорочки.
Однак в Альберта інше на думці:
– От якби онучі…
– І онучі дістанемо. Ходімо, спробуймо їх на щось виміняти.
Але до нас, не поспішаючи, підходять Леєр і Тьяден; вони бачать афішу, і наша розмова відразу стає сороміцькою. Леєр перший у нашому класі мав інтимні стосунки з жінкою і розповідав хвилюючі подробиці. Він теж захоплено висловлюється про дівчину на афіші, але з іншої точки зору, і Тьяден завзято його підтримує.
Їхня поведінка не обурює нас. Хто не любить сороміцьких розмов, той не солдат; проте саме тепер нам це чогось не до смаку, тож ми відходимо вбік і прямуємо до дезінсекційної камери з таким почуттям, ніби йдемо до крамниці модного чоловічого одягу.
Будинки, в яких нас розквартирували, стоять на березі каналу. За каналом є ставки, обсаджені тополями; за каналом є й жінки.
З будинків на нашому боці всіх уже давно повиселяли. Але з того боку коли-не-коли можна ще побачити місцевих людей.
Увечері ми купаємося в каналі. Нараз до берега виходять три жінки. Вони йдуть неквапно й не відвертають очей, хоч ми купаємося без плавок.
Леєр гукає до них. Вони сміються і спиняються, щоб нас роздивитися. Ми вигукуємо ламаною французькою мовою, що кому спаде на думку, без найменшого зв’язку, поспішаючи, аби вони не пішли. Це не дуже пристойна мова, та звідки нам набратися тієї пристойності!
Одна з жінок тоненька, чорнява. Коли вона сміється, виблискують гарні зуби. Рухи в неї швидкі, квапливі, спідниця вільно облягає їй ноги. Дарма що вода в каналі холодна, ми збуджені, веселі й силуємося зацікавити жінок, щоб вони не пішли. Придумуємо всякі дотепи, і вони відповідають нам, ми їх не розуміємо, проте сміємось і махаємо їм руками. Тьяден виявився куди кмітливішим за нас. Він збігав додому, приніс цілу хлібину й високо підіймає її над головою.
Це справляє неабияке враження. Жінки кивають нам і показують на мигах, щоб ми перебралися до них. Але цього робити нам не вільно. На той берег ступати заборонено. Скрізь на мостах стоять вартові, і без перепустки пройти неможливо. Тож ми сяк-так тлумачимо жінкам, щоб вони прийшли до нас, але вони хитають заперечливо головами й показують на мости. Видно, їх теж не пропускають.
Жінки повертають назад і повільно йдуть понад берегом, проти течії каналу. Ми проводжаємо їх уплав. Через кількасот метрів вони звертають і показують нам на будинок, що стоїть трохи осторонь, майже схований за деревами й кущами. Леєр цікавиться, чи вони там живуть.
Вони сміються: справді, це їхній дім.
Ми голосно пояснюємо їм, що прийдемо до них, коли вартові не зможуть нас побачити. Уночі. Сьогодні вночі.
Жінки підіймають руки, складають долоні, туляться до них щоками й заплющують очі. Вони зрозуміли нас. Тоненька, чорнява ледь пританцьовує. А білява щебече:
– Хліб… добре…
СКАЧАТЬ