Тримай мене міцно. Богдан Рута

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ посміхнулася.

      – Будь ласка, проходьте! – сказала вона. – Почувайтеся, як удома!

      Лео повільно пройшов до вітальні, роздивляючись навкруги. Марія взяла вазу і поставила у неї троянди.

      – Яка незвичайна кімната! – промовив Лео. – Все таке нетривіальне. Інтер’єр завжди розкриває характер свого власника.

      Марія поглянула на нього, але холодні сірі очі не пускали її вглиб. За ними вона ніяк не могла роздивитися його внутрішню сутність, хоча зазвичай вона робила це з першого разу, як тільки зазирала людині в очі. Дивний чоловік. Незвичайний.

      – І що він вам розповів про мене? – поцікавилася Марія.

      – Ну, наприклад, що ви дуже творча і неординарна особистість. Хоча про це мені вже давно розповіли ваші картини.

      Несподівано почулися швидкі кроки, і до кімнати влетіла Даринка. Раптом вона різко зупинилася і підозріло подивилася на Лео. Марія підійшла до Даринки та обняла її за плечі.

      – Познайомтеся – це моя дочка Даринка.

      – Яка гарна дівчинка! Привіт!

      Даринка притулилася до Марії і мовчки втупилась у чоловіка.

      – Даринко, чому ти не відповідаєш на привітання? – лагідно запитала жінка, пильно вдивляючись у обличчя доньки.

      – Доброго ранку! – відповіла дівчинка. Її великі блакитні оченята роздратовано дивилися на незнайомця. Раптом Даринка побачила троянди. Вона обняла Марію і спідлоба подивилася на Лео.

      – А мама більше любить польові квіти.

      – Дуже шкода, що я не спитав про це завчасно.

      – Троянди дуже гарні! – сказала Марія і мило посміхнулася чоловікові.

      Лео підійшов до Марії трохи ближче.

      – То чи пощастить мені сьогодні зазирнути у ваш творчий процес? Чи ви передумали? – запитав він.

      – Звичайно, пощастить. Я зазвичай дотримую обіцянки. Прошу.

      Марія поцілувала Даринку, потім підійшла до столу, взяла палітру та мольберт.

      – Дозвольте вам допомогти, – промовив Лео і забрав у неї мольберт.

      – Дякую! – Жінка подивилася на доньку. – Слухайся бабусю, люба! Я ненадовго!

      – Добре, мамусю! – пухкі рожеві губки ніжно посміхнулися мамі.

      Марія і Лео вийшли з будинку. Даринка підскочила до столу, вийняла із вази троянди і викинула їх у відчинене вікно. Теплий легкий вітерець ніжно огорнув її миле личко та світлі коси і знову заспівав свою тиху пісню.

* * *

      Марія та Лео ішли по квітучому лугу. Пташиний спів завмер десь у його глибині. Запашні трави неначе застигли в німому здивуванні. Навіть комахи не порушували цієї безмовності природи. Тиша поглинула її.

      – То ви одна виховуєте доньку?

      Марія здригнулася від несподіванки. В його погляді була неприхована цікавість. Її очі інстинктивно замружились.

      – Разом із моєю мамою.

      – Вибачте, що запитую… Ви розлучена?

      – Ні. Я вдова.

      – Пробачте.

      – Нічого.

      Марія СКАЧАТЬ