Тримай мене міцно. Богдан Рута

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще, не хвилюйся.

      – А їжу я так і буду тобі кожен день носити?

      – То не носи, я сам можу приготувати.

      – Атож, знаю я, як ти приготуєш. Будеш корінцями харчуватися.

      – Корінці дуже корисні, – відбивався Захар, з насолодою запихаючи шматок риби до рота.

      – Так, коли немає нічого іншого.

      Захар закінчив їсти, витер руки серветкою і піднявся.

      – Дякую, люба сестричко! Що б я без тебе робив!

      – На здоров’я!

      – Ну, я пішов. Мені ще одну ділянку треба оглянути.

      Він узяв рушницю і рушив до дверей.

      – Будь обережний!

      – Добре! Бувай! – сказав Захар.

      – Хай щастить! – відповіла Софія і перехрестила його у повітрі.

      Вона декілька хвилин стояла замислена, потім почала швидко збирати посуд.

* * *

      Промені сонця виблискували на стінах та підлозі, рухаючись у сріблястому танку.

      На ліжку в невеликій затишній кімнаті лежала дівчинка років семи. Вона спостерігала за дивним танком, уявляючи себе одним із чарівних променів. Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явилася її мати, висока ставна жінка років тридцяти. Темно-руде густе волосся спускалося нижче плечей, яскраво-зелені очі ніжно дивилися на доньку. У руках вона тримала склянку з водою.

      – Випий, люба, і живіт одразу перестане боліти.

      – Мамусю, ти її замовила? – запитала Даринка.

      Її блакитні оченята насилу відірвалися від казкового танка.

      – Звичайно, як завжди.

      Марія усміхнулася та присіла на краєчок ліжечка. Дівчинка з насолодою випила воду.

      – Смачно, – сказала вона і віддала склянку.

      – Так, вода – це життя, – відповіла Марія.

      – А коли ти й мене навчиш замовляти?

      – Ти вже багато чого вмієш. Скоро і замовлянь навчишся.

      – Швидше б.

      Марія посміхнулася, обняла Даринку і погладила її по голівці. До кімнати зайшла бабуся Іванна. Марія підняла на неї очі.

      – Мамо, мені вже час. Запізнююсь.

      – То поспіши. Я посиджу з Даринкою. Ти випила ліки? – запитала вона дівчинку.

      – Аякже! Смачно було!

      – Чудово, люба!

      Марія підхопилася з ліжка.

      – Ну все, я побігла, повернуся увечері. Бувайте!

      Вона поцілувала Даринку та Іванну і вийшла. Іванна сіла поряд із Даринкою та обняла її.

      – Бабусю, а розкажи про наш рід.

      – Я вже стільки разів розповідала, ти напам’ять знаєш, – посміхнулася жінка.

      – Ну то й що, мені подобається слухати, ти так гарно розповідаєш.

      Іванна замислилась, потім перевела задумливий погляд на Даринку.

      – Ну добре, слухай. Всі наші пращури жили в Україні. Рід наш дуже-дуже давній. Ще в ті часи, коли люди вірили у великого бога Ярила, жили наші пращури. Тоді люди багато воювали. СКАЧАТЬ