Тримай мене міцно. Богдан Рута

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знахідки. Тобі знову пощастило. Везучий ти.

      Данило підняв голову і побачив колегу, що схилився над краєм розкопки.

      – Та ні, просто випадок, – посміхнувся Данило.

      – Не знаю, що за випадок, але чомусь він постійно тільки у тебе трапляється. Я у свої тридцять ще майже нічого путнього не знайшов, а ти у свої 25 вже лабораторією керуєш.

      Данило підняв амулет вище, щоб краще його роздивитися, і раптом позаду колеги побачив над ямою чоловіка років шестидесяти, у гуцульській вишитій жилетці. В руках він тримав палицю, а на його пальці у променях сонця яскраво блимав незвичайної форми перстень. Чоловік уважно спостерігав за Данилом. Потім раптово зник. Данило опустив амулет і замислено подивився перед собою. Думки його були десь далеко.

      – То ти коли назад до лабораторії збираєшся? – голос колеги повернув Данила до реальності.

      – Завтра. Треба усе занести до реєстру та класифікувати. Залишишся замість мене, проконтролюєш, щоб усе закінчили, як слід. Я на вас чекатиму.

      – Добре.

      Данило піднявся наверх і приклав руку до очей. Відчуття безмежності степу та свободи наповнило його груди. Вітер стиха колихав траву. П’янкий аромат заповнював мозок…

* * *

      По лісовій стежці неквапно крокувало двоє чоловіків. Один із них – той самий, якого бачили Богдана та Данило. В руках він, як і тоді, тримав палицю, а на його пальці виблискував старовинний металевий перстень. Поряд із ним ішов високий кремезний темноволосий чоловік років сорока. В руках у нього була мисливська рушниця. Він працював лісником і якраз обходив свою територію, перевіряючи, чи все так, як мало бути.

      – Ну що, Божедаре, ти усіх бачив? – запитав молодший.

      – Ще ні.

      – І коли ти їх повідомиш?

      – Скоро.

      – Поквапся, ти ж знаєш, що в нас обмаль часу.

      – Ти це мені кажеш, Захаре?

      – Ну ти ж не квапишся, – посміхнувся Захар і зазирнув у темні глибокі очі Божедара.

      – Ще є трохи часу.

      Божедар зупинився і турботливо прибрав убік гілку, що звисала прямо над його головою.

      – А четверта знає, що володіє даром? – сині очі Захара стали серйозними.

      – Ні.

      – То як вона буде четвертою силою? У нас обмаль часу, ти сам казав.

      – Її навчить третій. Так сказали духи пращурів.

      – А про того, хто шукає книгу, щось сказали? – поцікавився Захар, спостерігаючи, як білка стрибала у гілках, несучи щось їстівне у лапках.

      – Він сам не зможе все зробити.

      – То буде шукати помічника.

      – Так, буде.

      – Ми маємо перешкодити. Треба поспішати.

      – Так, через декілька днів. Будь готовий, – сказав Божедар.

      – Я вже давно готовий.

      Раптом вдалині почувся жіночий голос.

      – Захаре! Ти де?

      – Софія СКАЧАТЬ