Тримай мене міцно. Богдан Рута

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чоловіка вже не було. Жінка розгублено шукала його очима, оглядалася, намагаючись спіймати мить, яка невтримно вислизала від неї, але все марно…

      – Агов, Маріє, ти мене чуєш?

      Марія, зненацька вихоплена з паралельної реальності, розгублено повернула голову.

      – Що?

      – Я кажу, він хоче купити твою картину «Польові квіти».

      Марія вже майже повернулася з іншої реальності. Ще одне зусилля.

      – А, чудово! А хто він? Ти про нього щось знаєш?

      – Знаю тільки, що приїхав із Німеччини, має там власний маєток. Неначе дворянського роду чоловік. Непростий, коротше кажучи. Дивися, не впусти можливість познайомитися.

      – Ти ж знаєш, я не полюю за чужими грошима і титулами, – сказала Марія. У її зелених очах промайнула посмішка.

      – А раптом прийде кохання?

      – Ну от як прийде, тоді буду думати, що з цим робити.

      – А ось і він.

      Марія подивилася у той бік, куди показувала Катерина. Доволі симпатичний чоловік середнього віку, у темному костюмі та білій сорочці, пробирався до них крізь юрбу.

      – Доброго дня! – сказав він.

      Низький голос з легким акцентом. Приємна усмішка. Холодні сірі очі.

      – Доброго дня! Рада вас бачити! – відповіла Катерина і граційно простягла руку для привітання.

      – Навзаєм! – промовив чоловік.

      Він злегка нагнувся і поцілував руку.

      – Познайомтесь – це Марія. А це Лео.

      Марія простягла руку, Лео поцілував її та підняв на жінку очі. Несподівано їй стало якось незатишно.

      – Дуже приємно! – сказала Марія і зіщулилась.

      – Давно мріяв познайомитися з вами. Ви не тільки чудовий художник, але і дуже гарна жінка.

      – Дякую!

      Він перевів погляд на Катерину.

      – То коли я можу забрати картину?

      – Коли вам буде зручно.

      – Завтра я пришлю по неї свого менеджера.

      – Добре, я чекатиму.

      Він подивився на Марію. Сіро-сталевий погляд. Вона відчула, як раптом сильний холодний вітер овіяв її обличчя, хоча у галереї не було протягів.

      – Пані Маріє, у мене є одна мрія, і ви могли б її здійснити, – сказав Лео і глянув на неї.

      Вона мимоволі здригнулася від холоду.

      – Я? Яким чином?

      – Я завжди хотів подивитися, як народжується справжнє мистецтво. То чи не дозволили б ви побувати у вас у студії та бути присутнім на ваших замальовках з натури?

      Ввічлива посмішка з’явилася на її гарних вустах.

      – Добре, буду рада допомогти здійснити вашу мрію. Приходьте завтра. Катя дасть вам адресу.

      – Я вам дуже вдячний! Ви добра фея! А зараз я маю йти. Бувайте!

      – Бувайте!

      Лео вклонився і пішов до виходу.

      – Ну СКАЧАТЬ