Осина фабрика. Ієн М. Бенкс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до міського звалища.

      Мені не подобається стріляти з рушниці; як на мене, вона занадто точна. Натомість рогатку потрібно відчувати Нутром; ти мусиш стати з нею одним цілим. Якщо тобі зле, ти схибиш; так само схибиш, якщо розумієш, що робиш щось неправильно. Із рушницею ж – якщо не стріляєш від стегна, – усе залежить лише від Зовнішніх Факторів; наводиш її на ціль – і все; хіба що в тебе збитий приціл або надворі занадто вітряно. Щойно зведеш курок – сила рушниці вже напоготові й лишень чекає, щоб ти випустив її на волю, натиснувши пальцем на гачок. Рогатка ж живе з тобою аж до останньої миті; вона напружується у твоїх руках, дихає з тобою в унісон, повторює всі твої рухи – готова затріпотіти, заспівати, здригнутися й примусити тебе завмерти в театральній позі, розкинувши руки й чекаючи, доки кулька подолає загадкову криву та влучить у ціль і пролунає цей прекрасний глухий стук.

      Однак, полюючи на кролів – зокрема на тих хитрих маленьких паскуд з Угідь, – варто використовувати все, що може стати в пригоді. Один постріл – і вони вже мчать до своїх нір. Пневматична рушниця стріляє достатньо гучно, щоб їх налякати, проте її спокійна, хірургічна точність збільшує шанси вбити з першої спроби.

      Наскільки мені відомо, жоден із моїх нещасних родичів не загинув від рушниці. Колдгейми й ті, хто перебував із ними в шлюбних зв’язках, гинули в безліч дивних способів, однак, за моїми даними, нікого з них не звела зі світу рушниця.

      Я дійшов до кінця мосту, де формально моя територія закінчується, і якийсь час постояв на місці, роздумуючи, прислухаючись до своїх відчуттів і довколишніх звуків, роззираючись навкруги й принюхуючись. Схоже, усе було гаразд.

      Окрім тих, кого я вбив власноруч (а коли я позбавляв їх життя, усі вони були приблизно моїми однолітками), мені спадають на думку щонайменше троє членів нашої родини, які вирушили на зустріч із Творцем (яким би вони його собі не уявляли) у доволі незвичний спосіб. Левіт Колдгейм, старший брат мого батька, емігрував до Південної Африки й у 1954 році придбав там ферму. Левіт, чоловік із таким арсеналом тупості, що з настанням старечого маразму його розумові здібності, певно, лише покращилися б, полишив Шотландію через те, що консерваторам не вдалося скасувати соціалістичні реформи попереднього лейбористського уряду: залізниці лишились націоналізованими; робочий клас плодився, як мухи, оскільки існуюча система соціального забезпечення ставала на заваді хворобам та природному добору; шахти належали державі… жити тут було нестерпно. Я читав деякі з листів, які він писав моєму батькові. Левіту подобалося в ПАР, навіть попри те, що там було доволі багато чорношкірих. У кількох перших листах політику расової сегрегації він називав «апарт-аїдом», очевидно, доки хтось не вказав йому на орфографічну помилку. Проте я впевнений, що мій батько до цього не доклався.

      Одного дня, обійшовши крамниці, Левіт сунув тротуаром повз головне поліцейське управління Йоханнесбурґа, і саме в ту мить божевільний, одержимий манією вбивства чорношкірий, не усвідомлюючи власних дій, вистрибнув із верхнього поверху й, вочевидь, доки летів униз, повіддирав собі всі нігті на СКАЧАТЬ