Осина фабрика. Ієн М. Бенкс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Збіг широкими сходами на майданчик перед другим поверхом, де стояв наш єдиний телефон. Я постійно кажу батькові, щоб той установив кілька апаратів, але він говорить, що нам не так часто дзвонять і тому для цього немає жодних підстав. Я встиг дістатися до телефону, доки на іншому кінці дроту ще не кинули слухавку. Тато на дзвінок не вийшов.

      – Алло, – сказав я.

      Телефонували з автомата.

      – У-а-а-у-у! – гаркнув хтось.

      Я відтулив слухавку від вуха й сердито на неї подивився. Звідти продовжувало долинати металеве верещання. Коли воно припинилось, я приклав її до вуха знову.

      – Портеніл 531, – незворушно проказав я.

      – Френку! Френку! Це я. Я! Гей, алло! Алло!

      – Це луна на лінії чи ти все повторюєш двічі? – впізнавши голос Еріка, поцікавився я.

      – І те, і те! Ха-ха-ха-ха-ха!

      – Привіт, Еріку. Де ти?

      – Тут! А де ти?

      – Тут.

      – Якщо ми обоє тут, то навіщо нам телефон?

      – Скажи мені, де ти, доки в тебе не закінчились гроші.

      – Але якщо вже ти тут, то мав би знати. Невже ти не знаєш, де ти є?

      Він захихотів.

      – Еріку, припини дуркувати, – спокійно мовив я.

      – Я не дуркую. Я не скажу тобі, де я. Ти розповіси Анґусу, він розкаже поліції, і мене знову запхають у цей йобаний дурдом.

      – Не матюкайся. Ти ж знаєш, що я цього не люблю. А татові я нічого не скажу.

      – А я й не матюкаюсь. Це ж не слово з трьох літер. У слові «йобаний»… сім літер. Хіба сімка не твоє щасливе число?

      – Ні. Слухай, скажи мені, де ти? Я хочу знати.

      – Скажу, якщо ти назвеш мені своє щасливе число.

      – Моє щасливе число – e.

      – Це не число. Це літера.

      – Це число. Трансцендентне число: 2,718…

      – Ти змахлював. Я мав на увазі цілі числа.

      – Варто було уточнити, – відказав я й зітхнув; почулося пищання, але врешті-решт Ерік закинув в автомат більше монет. – Хочеш, я тобі перетелефоную?

      – Хо-хо. Так просто мене не надуриш. Менше з тим, як сам?

      – Добре. А ти?

      – Божевільно. Як же ще? – доволі обурено відказав він.

      Я не зміг стримати усмішку.

      – Слухай, як я розумію, ти прямуєш до нас. І якщо це так, прошу тебе, не пали більше собак та й узагалі… Гаразд?

      – Що ти таке несеш? Це ж я. Ерік. Я не палю собак! – закричав він. – Я не палю їбучих собак! За кого ти мене, у біса, маєш? Не звинувачуй мене в тому, що я палю цих їбучих собак! Вилупок малолітній! Вилупок!

      – Добре, Еріку, вибач мені, вибач, – проказав я так швидко, як тільки зміг. – Я лише хочу, щоб із тобою все було гаразд. Будь обережним. Не роби нічого такого, що могло б налаштувати людей проти тебе. Розумієш? Люди бувають страшенно вразливими…

      – Що ж… – мовив він.

      Якийсь СКАЧАТЬ